Гуляючи, пригадала слова з чудового віршика, якого вчила з дитиною багато років тому, і як би я не старалась, повністю відтворити його в пам'яті так і не змогла. Проте, щоразу коли прогулююсь цією ділянкою дороги, знову і знову повторюю, навіть наспівуючи - а від кладки до дороги, стежка стелиться під ноги, йду по ній я до воріт, вируша все далі в світ.
Це віришик про курчатко, яке збирало вивчало) кольори, щоб прикрасити свою хатку, а з курчатком ці кольори вивчали і ми. Саме про жовтий колір я перероблювала завжди, залишаючи мотив з вірша, а слова додумувала свої, в залежності від краси навколо.
І от поки ще не взялись за скошування цієї краси, я все насолоджуюсь спогадами з дитинства свого вже дорослого чада.
