За три роки вінєйни наше життя дуже змінилось. І хоч ми живемо у західній частині країни і не відчуваємо всі жахи війни так, як той же Харків, Запоріжжя чи Херсон. Але ми відчуваємо, що в місті збільшилась кількість внутрішніх біженців зі Сходу. Цих людей видно по очах та поглядах.
Ми відчуваємо війну, зупиняючись о 9:00 посеред вулиці на хвилину пам'яті та коли приспускаємось на коліно в момент проїжду поруч чергової за день поховальної процесії загиблого героя.
Раніше я чула про війну від прабабусі, яка розказувала про страшні речі, які чинили фашисти та совєти, а сьогодні, вже в дорослому віці я бачу втілення перших і других в сучасній росії, яку, на жаль, не наважуються допомогти нам зупинити країни, для яких свобода та цінності не порожні слова.
Вистоїмо! Переможемо! Запануємо у своїй сторонці!
