Привіт усім.
Буча. Гостомель. Ірпінь.
Це звільнені міста він російських окупантів.
Ці нелюди катували жінок і дітей! Вбивали і гвалтували на очах їхніх рідних. Обкрадали їхні домівки, бо вони в очі не бачили, що так можна жити в Україні. Та цим руським поганцям заздрісно, що Україна це Європейська країна, яка будувала своє незалежне мирне життя!
Президент України відвідав українське місто Буча після звільнення від російських окупантів. Source
Я зараз знаходжуся в Польщі. Коли чую російську мову, то цей звук ріже без ножа. Та перестаньте вже і негайно, говорити мовою окупанта. Так, ніби кидаєте палити цигарки раз і назавжди!
А ще мені тут в Польщі відкрився сайт вконтакті, і яндекс. Я давно ними не користуюся. Я зайшла глянути чи все ще мій акаунт є. Бо в мене кілька разів викрадали сторінки однокласники, інстаграм та інші акаунти, і це робили жителі росії.
Отож, в стрічці новин було фото побитого хлопчика і написано, що це в Маріуполі мама над ним знущалася. В іншому пості було написано, що в Україні син побив батьків; в третьому пості ще якась отака дурниця. І під цими дописами російські яжемать пишуть прокльони українським жінкам і взагалі мою Україну принижують і проклинають з матюками і хто зна з чим.
У мене від того всього піднявся тиск і голова почала боліти. Вони вірять, що хтось собі написав якусь нісенітницю (без джерела чи посилання про подію) і одразу ненавидять весь український народ. Люди які живуть і вірять фейкам звикли до того, що їх обманюють. Для них це норма!
Та наші жінки-матері на руках своїх дітей носять до 3-5 років, одягають в найкращий одяг своїх дітей і в плаття дівчаток, і в брендових магазинах купують весь одяг з народження. Наші чоловіки глибоко поважають своїх батьків і ніколи не те, щоб при матері з матом говорити, чоловіки до мами на ВИ звертаються. Будинки українців завжди охайні і прибрані. Це глибоко віруююча нація.
Україна понад усе!
"Не говоріть до мене російською мовою"- я попросила поляків, яким здається, що мені так легше їх зрозуміти.
"Не говоріть до мене російською мовою, ви мене так раните кожним своїм словом"- пояснювала я іншим полякам.
"Не розмовляйте між собою російською мовою в Польщі, ви ж приїхали з України як біженці, то говоріть українською, час вчитися прийшов. І з поваги до країни, яка вас прийняла- вивчіть її також"
Сьогодні натрапила на цей пост в фейсбуку, що додаю нижче з перекладом як просила про це його авторка. Авторів і посилання також додаю. Це вперше я додаю чужі слова, а не свої. Слова про російську культурну спадщину, і я не можу тепер заснути.
«А великая русская культура то в чем виновата? Ей то за что?» -, виють регулярно новоспечені руські дисиденти, які першим же рейсом втекли зі своєї велікої і магучої страни.
«Ой, велика руська культура звичайно ж ні до чого. Як і хароші руські. Будемо з цим щось робити», - кивають їм у відповідь сердобольні європейці.
Шановні сердобольні європейці і інші поціновувачі великої руської культури (включно з українцями), сьогодні я цілий день дивлюсь фото і відео зі звільнених міст і сіл Київської області. Моєї рідної Київської області. І от що я вам хочу сказати:
Кожного разу, коли ви будете казати про вєлікій рускій балєт, я буду розказувати вам історію неодноразово зґвалтованої на очах у батьків, а потім викраденої російськими нелюдами молодої вчительки з Броварів. Про десятки, а може й сотні зґвалтованих українських жінок. Часто на очах у дітей. Про 15-16 річних дівчаток з Бородянки, які зазнали страшного насилля кадирівцями. Про тіла п’ятьох зґвалтованих молодих дівчат, вбитих і залишених прямо на дорозі. Про оце мерзенне «будем тра*ать хохлушек» в перехватах. Ось що я вам скажу у відповідь про ганімий вєлікій руський балєт.
Кожного разу, коли ви будете мені казати про вєлікіх руських композіторов, я буду вам розказувати історію дівчинки, на очах якої і її маленького брата в маріупольському підвалі не один день помирала їхня мама. А потім з трупом мертвої мами діти були вимушені і далі ховатися в підвалі від обстрілів. Про хлопчика з Гостомеля, на очах якого російські солдати застрелили його батька. А потім хотіли вбити і сина, але той вижив. Про дівчинку, якій вистрілили прямо в обличчя. Про малюка, який тікав з бабусею в човні. Бабуся втопилася. А хлопчика шукають уже майже місяць. Ось що я вам скажу у відповідь про ганімих вєліких руських композіторов.
Кожного разу, коли ви будете казати мені про вєлікую руськую живопісь, я буду вам розказувати про розстріляних в спину мирних українців в Макарівському районі. А перед тим, як застрелити, орки зав’язували їм руки. Про сотні трупів на вулицях Бучі, Ірпеня, Гостомеля. Про братські могили у дворах житлових кварталів. Братські могили мирних мешканців донедавна затишних і безпечних міст. Братські могили. В 21 столітті. Ось що я вам скажу у відповідь про ганімую вєлікую руськую живопісь.
Кожного разу, коли ви будете мені розказувати про вєлікій рускій тєатр, я буду вам розказувати історію жінки з Броварського району, з будинку якої російські мародери, відступаючи, знімали металочерепицю. Про танки і БТРи «другої армії світу», навантажені по вінця награбованим в українських домівках. Крадені телефони, планшети, телевізори, пральні машинки, килими, прикраси, пляшки з алкоголем, сковорідки, одяг, іграшки, взуття – все, що траплялось на шляху цим виродкам. Про те, як діставшись до Білорусі, вони наввипередки відправляли награбоване своїм родинам в росію. Про те, як торгували краденим на білоруських базарах. Ось що я вам скажу у відповідь про ганімий вєлікій руський театр.
Кожного разу, коли ви будете розказувати мені про вєлікоє рускоє кіно, я буду розказувати вам про жорстоко розстріляних коней в конюшнях на Київщині. Про заморених голодом і спрагою тварин зоопарку в Ясногородці. Про спалену після вибуху шкіру оленяти. А тепер максимальне дикунство… Про вбитого і з’їденого російськими окупантами алабая. Так, алабая. Так, собаки. Так, з’їденої. Ось що я вам скажу у відповідь про ганімоє вєлікоє рускоє кіно.
Кожного разу, коли ви будете розказувати мені про вєлікую рускую літєратуру, я буду вам розказувати про десятки перехватів розмов російських солдатів з їхніми матерями і дружинами. Розмов, в яких крім науя на нахї нічого нема. Розмов, в яких дружини замовляють, що їм вкрасти в українських будинках. Розмов, де матері сміються, коли синочки розказують, як їхні побатрими гвалтують хохлушек. І якщо з цих розмов викинути всі мати, в них лишиться хіба що «прівєт» і «пока». Ось що я вам скажу у відповідь про ганімую вєлікую рускую літєратуру.
Більше нема ніякої вєлікої руської культури, літератури, кіна, живопісі, тєатра і балєта. Є країна виродків, мародерів, ґвалтівників і убивць. Диких людей, яким нема місця в цивілізованому світі!
А багатостраждальні новоспечені руські дисиденти в затишних квартирах Берліна, Лондона, Ларнаки, Мілану, Тбілісі, Астани, Відня та інших тимчасових прихистків, хай ідуть за маршрутом руського корабля, гордо несучи в руках вєлікую рускую культуру!
English:
“And what is the great Russian culture to blame for? What for?” - , the new Russian dissidents, who escaped from their great and powerful country on the first flight, howl regularly. "Oh, great Russian culture is certainly not involved, nor are any good Russians. We will do something about it”.
Heartbroken Europeans nod in response. Dear heartbroken Europeans and other connoisseurs of great Russian culture (including Ukrainians),
Today I watched photos and videos from the liberated cities and villages in the Kyiv region. My native Kyiv region. Bucha. Irpin. Hostomel. Motyzhyn. And here's what I want to tell you:
Every time you talk about the great Russian ballet, I will tell you the story of a young teacher from Brovary who was repeatedly raped in front of her parents, and then kidnapped by Russian villains. About thousands of raped Ukrainian women, often in the eyes of children. About 15 and 16-year-old girls from Borodyanka who suffered terrible violence from Kadyrov’s animals. About the bodies of five raped young girls who were killed and left on the road. About this abomination - "We will fuck hohlushek" was heard in intercepted communications.
That is what I will tell you in response about the persecuted great Russian ballet!
Every time you tell me about great Russian composers, I will tell you the story of a girl and her little brother, whose mother died while they were hiding in a basement of Mariupol. Along with the corpse of their dead mother, the children were forced to continue to hide in that basement from the shelling. About a boy from Gostomel, in front of whom Russian soldiers shot his father. They wanted to kill him as well, but he was spared. About a girl who was shot directly in the face. About a boy who ran away with his Grandmother in a boat. His Grandma drowned, and the boy is has not been seen for almost a month.
That is what I will tell you in response about the persecuted great Russian composers!
Every time you tell me about the great Russian paintings, I will tell you about the peaceful Ukrainians shot in the back in the Makariv district. And before they could shoot, the orcs tied their hands. About hundreds of corpses on the streets of Bucha, Irpin, Hostomel. About mass graves in the yards of residential neighborhoods. Until recently, the mass graves of civilians were cozy and safe cities. Mass graves. In the 21st century.
That is what I'll tell you in return about the great Russian paintings!
Every time you tell me about the great Russian theater, I will tell you the story of a woman from the Brovary district, from whose house Russian marauders retreated and removed metal tiles. About tanks and armored personnel carriers of the "Second Army of the World", loaded to the brim with stuff robbed in Ukrainian homes. Stolen phones, tablets, TVs, washing machines, carpets, jewellery, bottles of alcohol, pans, clothes, toys, shoes - everything that these freaks could steal. When they got to Belarus, they sent their loot to Russia in advance. About how they sell stolen goods in Belarusian bazaars.
That is what I will tell you in response about the persecuted great Russian theater!
Every time you tell me about the great Russian cinema, I will tell you about the brutally shot horses in the stables in Kyiv region. About the animals of the zoo in Yasnogorodka, frozen by hunger and thirst. About deer skin burned after the explosion. And now the maximum savagery… About the Alabai killed and eaten by the Russian occupiers. Yes, Alabai. Yes, dogs. Yes, eaten.
Here's what I'll tell you in return about the great Russian cinema!
Every time you tell me about the great Russian literature, I will tell you about dozens of interceptions of conversations of Russian soldiers with their mothers and wives. Conversations in which there is nothing but swearing. Conversations in which wives order them to steal whatever they find in Ukrainian homes. Conversations where mothers laugh when their sons tell how their companions rape «hohlushek». And if all swearing are thrown out of these conversations, they will be left with "hello" and "bye".
That is what I will tell you in response to the oppressive great Russian literature!
There is longer any great Russian culture, literature, cinema, painting, theater or ballet. There is a country of bastards, marauders, rapists and murderers. Wild people who have no place in the civilized world!
And long-suffering new Russian dissidents in the cozy apartments of Berlin, London, Larnaca, Milan, Tbilisi, Astana, Vienna and other temporary shelters, let them follow the route of the Russian ship, proudly carrying in their hands the “Great Russian culture!”
Author:OlenaPshenychna
Translation:Slava Yaroshevych
Source