Привіт, продовжую ділитися своїми роздумами, історіями з життя. Нещодавно я зауважила, що знайомий Роман, який повернувся з Варшави, щоб обороняти Україну, зник із моїх друзів, а свій профіль у соцмережі заблокував. Можливо, він у полоні — не знаю. Ігор, колишній співробітник, навпаки — відновив свій акаунт і доєднався до друзів. Я зайшла глянути на його фотографію. Його завжди усміхнене обличчя стало понурим і суворим, а чорно-біла світлина викликала в мене щире співчуття. Війна змінила і продовжує змінювати нас. Військові багато не говорять, але їхній погляд для мене є більш ніж красномовним.
Я почала згадувати своїх знайомих хлопців, які могли б піти на війну. Серед них — Назар. Ми колись випадково познайомилися через мій яблучний оцет: переписувалися, ділилися рецептами та секретами його використання в харчуванні. Назар працював, як тепер кажуть, «айтішніком» у відомій компанії, а коли почалася війна — одразу мобілізувався. Час від часу ми спілкувалися. І ось нещодавно Назар мені відписав. Такі прості речі: про здоров’я, про роботу… Мені хотілося написати щось хороше, зробити приємне. Але він подякував і відмовився, підкреслюючи, що все в них є, всім забезпечені. Я ж, своєю чергою, запитала: «А італійської кави у вас точно нема?»
«Кави?» — перепитав він, а згодом додав: «Тут насправді такий шмурдяк продають. Від кави я не відмовлюся».
З давніх-давен сіль та кава приносили людям статки. А мені кава дає можливість тримати зв’язок із людьми. Моя мама висилає її з Італії, а я смакую і ділюся з небайдужими мені людьми. Ось так італійська кава попрямувала далі на схід. Я не відчувала себе героєм. Це було дещо інше — пов’язане з дружбою, теплом і спогадами.
Одного разу я побачила ціну на каву в магазині, і вона мене настільки вразила, що я, мабуть, перестала б її купувати.
Саме після цього я поспішала на творчу зустріч із письменницею Наталею Гурницькою. Якщо вам не зовсім відоме її ім’я, то ви точно чули про екранізацію її першої книги — серіал «Кава з кардамоном». Вже потім я зрозуміла, як увесь цей день переливався навколо кави. Пані Наталя була яскравою та усміхненою. Її слова лилися про написання книжки, про екранізацію, про те, як зняли другий сезон без її участі, спотворивши образи головних героїв.
Раніше я ніколи не пила каву з кардамоном. Письменниця ж розповідала, що почала писати книгу, коли діти були малими. Вона взяла за основу історію своєї бабусі. Зазвичай пані Наталя вечорами створювала рукопис роману, заварюючи чашечку ароматної кави з кардамоном.
Я зацікавилася, що саме може додати до смаку італійської кави ця східна спеція. Помолола зерна з кардамоном і заварила в гейзерній кавоварці нову для себе експериментальну порцію. Спочатку запах і смак мені зовсім не сподобалися. Здавалося, це неможливо пити. Я вже подумала, що не почую «мелодію кави у тональності кардамону», і залишила спроби до іншого разу.
Тим часом я читала книгу, вдумувалася в описи й уявляла написане. В екранізації все простіше — наче хтось уже візуалізував сюжет замість мене і зробив власні висновки без заглиблення у світ героїв. Тоді я заварила каву з кардамоном знову. Цього разу аромат здався приємним, а смак — м’яким. Нотки кардамону замінили звичну гіркуватість на легкість і витонченість. Це було зовсім інше сприйняття прочитаного в поєднанні з напоєм. Тепер образ і характер головної героїні для мене нерозривно пов’язані зі смаком кави з кардамоном. Це була саме та мелодія, яку я намагалася почути раніше.
Повертаючись до зустрічі з письменницею, хочу додати: вона фантастична і доброзичлива жінка, яка надихає початківців.
Так, читати стали менше.
Так, нелегко створити те, що захопить мільйони.
Так, видавництва часто не хочуть публікувати «ноунеймів».
Так, це не завжди прибутковий бізнес.
Але потрібно писати, вкладати душу, щоб реалізуватися, висловитися, випустити у світ свою історію.
Так, потім ще можуть вкрасти сюжет, ідею чи героїв. Або ж звинуватити письменницю у складному характері — такі вони, реалії літературної праці в Україні. І все ж їй вдалося, попри складні умови, втілити фактично біографічну історію своєї бабусі в художньому творі.
З уст пані Наталі лилися не заперечення, а поради. Перший роман вона писала десять років. Лише уявіть ці рукописи, де кожна зміна — це переписування цілого аркуша! Це тепер я в нотатках телефону фіксую думки, додаю їм об’єму, редагую, щоб це було читабельно і цікаво для вас. Тому можу писати допис кілька днів чи навіть тижнів, а потім повністю змінити лінію, яку вела до того.
Усе в нашому житті не випадково. Люди нам зустрічаються не просто так. Кожен з них дає мені відчуття радості, наповненості. Коли я розповідала про події цього дня своїй мамі, то почула знову мелодію кави в позитивній тональності єднання. І можливо я можу не одразу сприйняти незвичний смак кави з кардамоном, іноді боюся бути нав'язливою з своїми добрими помислами, я можу нафантазувати більше ніж є насправді. Але я вмію поглибитися в сутність, щоб розпізнати щось унікальне, пишучи свою нову історію з життя.
