Минуло кілька днів, і Максим повністю одужав. Сонячний ранок так і кликав на прогулянку. Мама приготувала смачний сніданок, і за столом вони обговорювали плани на цей чудовий день.
"Максимчику, я маю забігти до магазину, треба купити продукти за списком," – сказала мама, переглядаючи свій блокнот.
Максим, тримаючи в руках малюнок від Оленки, відповів: "Мамо, а можна ми після твоїх справ підемо до фонтану? Я дуже хочу знову побачитися з Оленкою."
Мама посміхнулася: "Звісно, синку! Як же я могла забути про твою нову подружку? Після магазину одразу підемо."
Після маминих справ вони нарешті підійшли до міського фонтану. Максим радісно тримав у руках баночку з рідиною для кольорових бульбашок. Оленка вже чекала на нього, сидячи на тій самій лавочці, де вони сиділи востаннє. Її очі засяяли, коли вона побачила Максима.
"Я так рада, що ти одужав!" — вигукнула Оленка, підбігаючи до нього. "Я тобі ще ось що принесла!" Вона простягнула йому невелику коробочку.
Максим обережно взяв її: "Ого, що це?"
"Кольорові крейди!" — відповіла Оленка з ентузіазмом. "Тепер ми можемо малювати крейдою на асфальті!"
"Чудово! А я можу робити величезні бульбашки!" — радісно вигукнув Максим, піднімаючи баночку.
І вони почали малювати, робити і ловити бульбашки на площі. Спочатку вони намалювали величезну, яскраву квітку, схожу на ту, що була на малюнку, який Оленка дарувала Максиму.
"Дивись, вона майже така ж, як та, що ти мені намалювала!" — сказав Максим.
"Ага! А тепер давай додамо метелика, щоб він нібито ось-ось злетить!" — запропонувала Оленка.
Вони малювали сонце, хмаринки, кумедних звірят і навіть маленький фонтанчик, з якого лилася блакитна вода.
"Максим, дивись! Моя бульбашка летить прямо до великого фонтану!" — здивовано вигукнула Оленка.
Одна велика бульбашка насмілилася перелетіти великий фонтан. Діти пристально спостерігали за нею. Від фонтанових бризок бульбашка лопнула.
"Ой, лопнула!" — засмучено сказав Максим.
"Але дивись, що з'явилося!" — Оленка вказала пальчиком на яскраве мерехтіння.
Замість бульбашки з'явилася яскрава веселка, що переливалася всіма кольорами. Сміх їхній розносився навколо, приваблюючи погляди перехожих.
"Це ж справжнє диво!" — захоплено прошепотів Максим.
"І все завдяки нашій бульбашці!" — додала Оленка, посміхаючись.
Творчість біля фонтану
Оленка принесла з собою також набір повітряного пластиліну.
"Ось, Максим, це тобі, — простягнула вона коробочку. — Ти так цікаво розповідав про свої сни, тож я подумала, що ми могли б спробувати зліпити те, що ти бачив."
Максим з цікавістю розкрив коробочку: "Ого, який м'який! Це чудова ідея, Оленко!"
Спочатку вони відтворили зелену галявину.
"Пам'ятаєш, як вона була вкрита росою?" — запитав Максим, розминаючи зелений пластилін.
"Звісно! А тепер давай зліпимо білочку, яка гралася на пеньочку," — запропонувала Оленка, вже формуючи маленький коричневий стовбур.
Вони зосередилися на роботі. Потім взялися за озеро з зеленими жабами. Максим завзято розповідав про свій сон, а Оленка, уважно слухаючи, допомагала йому втілювати ці дивні, але такі живі образи в реальність.
"Максим, а ти пам'ятаєш, як ми бігали поміж водяними стовпцями?" — запитала Оленка, коли вони закінчили ліпити жаб.
Максим кивнув, його очі засяяли: "Так! Це було так весело! Вода була трохи прохолодна, але така освіжаюча!"
"Давай знову спробуємо!" — вигукнула Оленка, підхоплюючись.
Нові ігри з фонтаном
І вони знову підбігли до фонтану. Вода з нього вже не здавалася такою холодною, як минулого разу. Вони сміливо забігали в струмені води, дозволяючи бризкам освіжати їх.
"У-ух, як приємно!" — сміявся Максим, пробігаючи крізь водяну завісу.
"Наздожени мене!" — кричала Оленка, ховаючись за одним із стовпців води.
Вони гралися, сміялися і відчували, як дружба наповнює їхні серця теплом і радістю.
Максим та Оленка, викупані в променях сонця і бризках фонтану, відчували себе непереможними. Вони сиділи на вологій лавочці, їли морозиво.
"Максим, а яку б нам нову таємну операцію сьогодні спланувати?" — запитала Оленка, відкусивши шматочок від свого полуничного морозива.
Максим задумався, вимазавшись шоколадним морозивом. "Може, пошукаємо скарб? Чи... побудуємо фортецю з наших пластилінових звірят?"
"О, фортеця – це цікаво! А де ми її будемо будувати?" — Оленка загадково посміхнулася.
"Треба подумати!" — відповів Максим.
Будь ласка залиште коментар чи відгук.✍️
Критику сприймаю спокійно 🤗.
Усім дякую за увагу і візит 🥰