Привіт усім. Сьогодні знову пишу про наболіле. Освіта в Україні. Тепер я маю з чим порівняти. Я з сумом підсумовую, що в школі, де вчиться мій Максим і в садку де я працювала виховують рабів!
Так, ви все правильно прочитали - рабів. Вчора я знову звільнилася з дитячого садка, тому що ті порядки, які там вже вкорінилися мене не влаштовували. Моє завдання як педагога навчати і формувати з маленьких діточок впевнені особистості, які будуть вмотивовані в подальшому розвиватися і вкладати свій розум і любов для відновлення нашої рідної України. Натомість я побачила, що дітям забороняють гратися в іграшки, хоча в період з народження і до шкільного віку це є їхня основна діяльність. В тій групі, в якій я працювала для одних дітей діяла повна заборона, а для інших дозволено було все. Діти не сприймали вказівок вихователя просто тому, що не звикли до діалогу, вони звикли до інших стимулювань до дій. Няня, з якою я працювала сказала, що це називається "взяти за шкірку". А я себе відчувала, що я співучасник злочину над дітьми. Мені страшно подумати, що мою дитину можуть так "узяти за шкірку". І ще одне було, що я не змогла пробити. Це стіна між педагогом і батьками. Все виглядало так, що батьки не могли впоратися з вихованням своїх коханих нащадків. Вони з труднощами доставляли дітей в садок і перекладали свою відповідальність за виховання своїх дітей на вихователя. "Виховайте мою дитину!"
Дитина, яка не звикла до діалогу з своєю мамою і татом, також не буде слухати вихователя. Діти просто робили вигляд, що нічого не чують. Я по кілька разів поіменно і монотонно просила виконати одну і ту ж дію. І в результаті я трошечки наблизилася до якогось дружнього кола між дітьми. Моя робота не давала результатів, на які я так сподівалася. Але я вирішила, що боротися з системою марно і покинула цю дошкільну установу. Я вважаю, що зможу знайти достойну працю в своїй сфері. Тому хай мені щастить!
Hi to all. Today I am writing again about pain. Education in Ukraine. Now I have something to compare it to. I conclude with sadness that in the school where my Maxim studies and in the kindergarten where I worked, slaves are raised!
Yes, you read everything correctly - slaves. Yesterday, I left the kindergarten again, because the rules that had already taken root there did not suit me. My task as a teacher is to teach and form young children into confident individuals who will be motivated to further develop and invest their intelligence and love for the restoration of our native Ukraine. Instead, I saw that children are forbidden to play with toys, although this is their main activity from birth to school age. In the group in which I worked, there was a complete ban for some children, while everything was allowed for others. The children did not accept the teacher's instructions simply because they were not used to dialogue, they were used to other incentives for action. The nanny I worked with said it's called "grabbing it by the skin." And I felt that I was an accomplice in a crime against children. It scares me to think that my child can be "taken by the skin" like that. And there was one more thing that I could not break through. This is a wall between the teacher and parents. It seemed that the parents could not cope with raising their beloved offspring. They had difficulty sending their children to kindergarten and transferred their responsibility for raising their children to the teacher. "Raise my child!"
A child who is not used to dialogue with his mother and father will also not listen to the teacher. The children simply pretended not to hear anything. I asked several times by name and monotonously to perform the same action. And as a result, I got a little closer to some kind of friendly circle among children. My work did not give the results I had hoped for. But I decided that it was useless to fight the system and left this preschool. I believe that I will be able to find a decent job in my field. Therefore, let me be lucky!
Наступне, що я хочу розповісти це навчання в школі мого сина в Україні. Вже місяць Максим ходить до українського класу і розповідає страшні речі. Він почав гірше читати і вчитися. Я особисто чула як вчителька кричала на дітей і закочувала очі, що мій Максим надто повільний для її навчання. Неприємна жінка. Яка там Нова Українська школа- тільки назва змінилася, методи і форми залишилися ті ж самі. На домашньому навчанні я з сином провчилися майже рік. Я впевнена, що по знаннях мій син не гірший, а може навіть кращий за інших. Він любить математику і школу. Що робиться на перервах, то мені волосся піднімається від почутого від моєї дитини. Максим розповідає, що діти б'ються. Особливо дівчата б'ють хлопців! Мого Максима болить то спина, то живіт, бо каже, що кілька сильніших дітей копають одного слабшого. . Старшокласники заглядають в туалеті за Максимом. Вчителька на мої питання, що робиться на перервах в школі, тільки закочує очі вгору. Я навіть думаю, що вчитися на домашньому навчанні було краще, бо такий колектив ні до чого доброго не доведе. "Дідівщина" якась.
Невже так у всіх школах?!
Школа зробила ярмарку для ЗСУ. Але саме на ЗСУ дадуть якусь частину вилучених грошей, а решта візьмуть на якісь інструменти для школи. Як це все відбувалося, то мені здається, що все як завжди переклали на батьків. Особисто я долучилася фінансово, купила на ярмарку солодощі, а потім ці ж солодощі купила для мого сина.
З польської школи мій син приходив завжди з захватом. Він розповідав якісь цікаві історії, які почув на уроці, він все запамятовував, тому що вчителька вела уроки в цікавій формі, з цікавими наочними деталями. Я також вчилася від мого сина і ми часто повторюємо польський алфавіт. Хто знає, як повернеться для нас життя в подальшому.
The next thing I want to talk about is my son's schooling in Ukraine. For a month now, Maksym has been going to the Ukrainian class and telling scary things. He started reading and studying worse. I personally heard how the teacher shouted at the children and rolled her eyes that my Maxim was too slow for her studies. An unpleasant woman. What is the New Ukrainian School - only the name has changed, the methods and forms have remained the same. My son and I studied at home for almost a year. I am sure that in terms of knowledge, my son is no worse, and maybe even better than others. He likes math and school. What is done during the breaks, my hair stands on end when I hear it from my child. Maksym says that the children are fighting. Especially girls beat boys! My Maxim has a pain in his back and stomach, because he says that several stronger children are kicking one weaker one. High school students look in the toilet for Maxim. The teacher just rolls her eyes in response to my questions, "What do you do during breaks at school?". I even think that studying at home was better, because such a team will not lead to anything good. Some kind of "hazing".
Is it like that in all schools?!
The school held a fair for the ZSU. But it is to the Armed Forces that some part of the seized money will be given, and the rest will be taken for some tools for the school. As it all happened, it seems to me that everything, as always, was transferred to the parents. I personally contributed financially, bought sweets at the fair, and then bought the same sweets for my son.
My son always came home from Polish school with enthusiasm. He told some interesting stories that he heard in class, he memorized everything, because the teacher taught the lessons in an interesting way, with interesting visual details. I also learned from my son and we often repeat the Polish alphabet. Who knows how life will return for us in the future.
Моя сутність протестує проти тої безкультурщини, яка відбувається в моєму місті. Люди не вітаються між собою, але можуть облаяти нізащо. Я знаю, що війна, що всім важко морально і психологічно. Але перед усім має бути людяність і культура. Я проти радянського виховання наших нащадків. Я проти покори дітей перед дорослим методом знущання. Це моя стійка позиція і я буду дотримуватися її завжди.
Дякую усім хто прочитав і можливо у вас з'явилися якісь думки по темі, я радо прочитаю. Запрошую до діалогу в коментарях:)
My essence protests against the lack of culture that is happening in my city. People do not greet each other, but they can bark at nothing. I know that war is difficult for everyone morally and psychologically. But humanity and culture should come first. I am against the Soviet education of our descendants. I am against the submission of children to an adult method of bullying. This is my firm position and I will always stick to it.
Thanks to everyone who read and maybe you have some thoughts on the topic, I will gladly read them. I invite you to dialogue in the comments :)