Привіт усім. Вітаю Вас зі святом вербної неділі. Бажаю миру в серці, щастя в кожному дні і віри в краще сьогодні. Максим сьогодні вперше сам пішов до церкви Ольги і Єлизавети освятити вербу. Він розповів пізніше мені, що трохи почекав і священник добре покропив його водою. Наступного тижня син піде освячувати великодній кошик і я знаю, що в нього усе вийде. І люди підкажуть, що і як треба робити.
У Львові я нікуди не можу сховатися. Всюди зустрічаються мені люди з якими хоч раз пересікалася раніше. Співробітники або батьки вихованців, або і самі діти. В них завжди така секундна затримка. Впізнав, роздивився дорослий пройшов мимо, а дитина побігла далі до друзів. Цю секунду дитячого погляду Марка я схопила на собі і сьогодні.
На роботі від нестачі повітря я засинала. І дітей при святі майже не було. А після роботи раптово по дорозі вирішила, що не хочу з одного приміщення автомобілем їхати в інше приміщення. Після двох таких днів мені потрібен простір. А в парку самі знаєте, весна, розквіт і багато дітей на дитячому майданчику.
Ми з Максимом розуміємо один одного, хоч бувало по всякому. Він з радістю погодився, що сьогоднішній вечір ще продовжиться веселою прогулянкою.
Завдяки яскравому сонцю на закінчення мого робочого дня була веселка. Вона з'явилася раптово та яскраво на меблях. Ми з Максимом намагалися зловити її руками та відчути на обличчях. Це був шматочок чистої радості серед рутини, барвисте нагадування про те, що краса може знайти тебе навіть у закритій кімнаті.
Як тільки ми ступили на територію поза дорогами і будівлями, то одразу стало легше дихати, Максим весело стрибав і голосно кричав.
-Мама ти чуєш як пташки щебечуть? Всі думають, що вони співають, а я думаю, що вони так сваряться між собою.
-Все може бути, ніхто того не знає напевно. Часто в таких розмовах знаходиться істина.
Такий гарний вечірній, сонце вже потихеньку закочується за горизонт. Повітря віє легким свіжим вітерцем. На фоні звучать дитячі вигуки і радощі.
Дитячий майданчик ожив після довгої холодної зими. Батьки шукають своїх дітей, поки ті в іграх забувають про реальність. Для них це справжня вантажівка, справжній будинок, справжня карусель і справжній лабіринт. Переплетені голоси, нові знайомства, уявні ігри. Це справжня музика для жінки, яка цілий день просиділа сама в закритому приміщенні, слухаючи десять годин ритмічну музику.
Дякую вам за увагу і спокійного недільного вечора вам і вашій родині.
Hello everyone! I wish you a peaceful Palm Sunday. May there be peace in your heart, happiness in every day, and faith in a better "today."
Today, for the first time, Maksym went on his own to the Church of Olha and Elizabeth to bless the willow branches. He told me later that he waited a bit, and the priest sprinkled him well with holy water. Next week, he will go to bless the Easter basket, and I know he will succeed because people will be there to guide him on what to do.
In Lviv, I can never truly hide. Everywhere I go, I run into people I’ve crossed paths with before—former colleagues, parents of my students, or the children themselves. There’s always that split-second delay: the adult recognizes you, takes a look, and passes by, while the child catches your eye before dashing off to their friends. I caught that exact second of a child’s gaze from Mark today.
At work, I was falling asleep from the lack of fresh air. Since it was a holiday, there were almost no children. After my shift, I suddenly realized I didn't want to travel from one enclosed space to another by car. After two such days, I needed space. And in the park, as you know, it’s spring—everything is in bloom, and the playground is teeming with children.
The only highlight of my workday was a rainbow. It appeared so suddenly and vividly that Maksym and I tried to catch it with our hands and feel it on our faces. It was a fragment of pure joy amidst the routine, a colorful reminder that beauty can find you even in a closed room.
Maksym and I understand each other, even though we’ve had our ups and downs. He happily agreed that today’s evening should continue with a cheerful walk.
The moment we stepped onto the territory away from roads and buildings, it immediately became easier to breathe. Maksym was jumping joyfully and shouting loudly:
— "Mom, do you hear the birds chirping? Everyone thinks they are singing, but I think they are arguing with each other!"
— "Anything is possible, no one knows for sure," I replied. "Truth is often found in such conversations."
It was a beautiful evening; the sun was slowly slipping behind the horizon. A light, fresh breeze stirred the air. In the background, the sounds of children’s laughter and joy filled the space. The playground has come alive after the long, cold winter. Parents search for their children while the little ones lose themselves in play, forgetting about reality. To them, it’s a real truck, a real house, a real carousel, and a real labyrinth.
The intertwined voices, new acquaintances, and imaginary games—this is true music for a woman who spent the whole day alone in a closed room, listening to ten hours of rhythmic music.
Thank you for your attention. I wish a peaceful Sunday evening to you and your family.
English is not my native language, so I used an AI assistant to help me accurately convey the nuances of my Ukrainian thoughts to you
