Привіт, я з сином трохи прихворіли. Мабуть якийсь вірус. Причому лікарка каже, що у нас різні симптоми. Кілька днів ми не виходили на вулицю. А сьогодні я побачила, що сніг все падає і падає. Нарешті. Ми так його чекали!
Тільки ми вийшли з під'їзду, як побачили наших сусідів. Ангеліна вже зробила чудового сніговика. Я навіть оглянутися не встигла як Максим вже грався з дівчинкою у сніжки. Їм було дуже весело. А я згадала себе в їхньому віці. Коли як не тепер?
Діти бігали один за одним зі снігом. Кидали сніжки і тішилися як влучили. Мені дуже сподобалося за ними спостерігати.
Хоч ми ще маємо трохи кашель. Але хай Максим бавиться, поки є така можливість і цей білосніжний пухкий сніг.
Потім діти почали збирати чистий сніг з автомобілів. Спочатку його кидали знову один в одного. Потім у різні цілі, які тільки могли придумати. Цілилися в дерево, в стовп, в колеса. Я зупинила Максима, коли він почав цілитися в автомобільну шибку.
Який чудовий день! Все навколо мене було дивовижно білим. Навіть день став яскравішим і веселішим. Сніговик Ангелінки був дуже акуратним. Діти шукали палички, щоб зробити йому ручки. Але паличок ніде не було. Це означає, що на нашій вулиці добре прибирають)
Власники автомобілів це також сусіди з нашого будинку. Вони були не проти, а навпаки тішилися, що діти почистили їм авто від снігу.
А діти все творили і творили зі снігу різні скульптури. В дітей уява яскравіша ніж у дорослих. Я намагалася розгледіти, що мій Максим конструює зі снігу.
А ще можна розглядати сліди на снігу, хто це походив, птах чи пес? Потім діти розглядали власні сліди, потім прийшла черга і мого сліду. Також мірялися слідами -в кого більша нога.
А сніг все сипав на нас і на все довкола. Діти почали малювати по шибках малюнки. Максим традиційно малює серце. Так він проявляє свою любов до мене.
"Це тобі, Мамо!"
Максим дуже хотів творити зі снігу. Тому ми попрощалися з Ангеліною, яку вже кликала бабуся додому. Я повела Максима на великий дитячий майданчик, він знаходиться трохи далі на моїй вулиці. Там було дуже багато пухкого снігу. Максим почав котити кулі на снігу. Він хотів зробити величезного сніговика. Хоча б свого росту.
Я допомагала складати снігові кулі, щоб вийшов сніговик. З палками для рук знову не вийшло, але сніговик Максима був дуже класний.
Максим зробив свому сніговикові ніс і очі зі снігу. І поправив йому боки, а ще намалював гудзики.
Вечором, коли я поверталася з магазину додому, то бачила, що на кожній вулиці стояв сніговик. Їх робили і діти , і дорослі.
Я думаю це сьогодні день сніговиків. І не важливо великий чи маленький, акуратний чи кривенький. Ці сніговики для їхніх авторів є найкращими, зроблені з любов'ю, радості до зими, до снігу. Це можливість дітям бути дітьми! А дорослим згадати своє дитинство.
А мені так хочеться ще хоч волосинкою триматися за дитинство.
Бути як мої зайці- вихованці: наївною і веселою, і дути губки, а ображатися на кілька хвилин, а потім міцно-міцно обійматися, щиро дивлячись у очі. Стрибати у снігові кучугури, кидатися сніжками, і навіть "градусник" не такий страшний тоді.
Бути дитиною так класно! Спробуйте😉
Одного разу я спитала своїх вихованців в дитячому садку.
- От прилетить снігова хмаринка, насипле снігу. І що будемо ліпити з того снігу? Сніжки? Сніговика?
- Послухайте мене- каже Матвій,- я зліплю великого динозавра.
- А я зліплю кицю? Каже Єва
- А я - каже Оленка- зліплю дядю
- Може лялю? -Питаю я
- Ні , Дядю! Голосно і впевнено каже Оленка
- Я теж зліплю собі дядю. Супердядю! - Відповідаю я.
І ми всі сміялися🤣🤣🤣🤣🤣🤣🤩
Гарного вам зимового вечора ми і всього доброго! До зустрічі!