Роботи багато, треба по мірі сил та можливостей робити цю роботу.
Подивився я днями відео смолоскипної ходи на честь дня народження Степана Бандери. З різних міст. Такі собі відчуття. Щодо самої ходи - явище необхідне, в тому числі як один із методів інформаційної війни проти московії. Але наповнення вкрай примітивне. Тупуваті гасла, до яких не дуже хочеться мати якийсь стосунок.

Я свого часу, ще в 90-ті роки, коли ще був зовсім молодим, був членом київської ОУН невеликий проміжок часу. Спілкувався з представниками старої школи, скоріше за все тими, хто приїхав з еміграції. Офісом була київська квартира на Печерську, вся в книгах, люди розумні та освічені.

Сьогодні я майже не бачу такого розумного та освіченого націоналізму.
ОУН ще мені подобалася тим, що це була не партія, а організація. Тобто ОУН не могла балотуватися на виборах як партія до різних рад. Це сприяло тому, щоб до неї долучалися ті, кому дійсно болить за Україну, а не ті, хто за допомогою партій хоче отримати якусь посаду.