Зараз читаю потроху "Шлях істини" Герхарда Терстегена - там описується дещо відмінний від ісихазму варіант наближення до Бога. Цей твір переклав та пропагує ігумен Петро Мещеринов. Дуже цікавий підхід від ранніх протестантів, який сьогодні доволі органічно лягає на православну традицію.

А відповідь на питання в останньому абзаці мабуть є в середині тексту - через те, що "опустив лице до землі", що і призводить до того, що в душі починає народжуватися буря. Опускаєш голову - народжується, підіймаєш - затихає. У Терстегена книга саме про те, як перебувати з постійно піднятою головою. Схожий до Терстегена підхід описаний у доволі рідкісній книзі - "Конкретика православної духовності" ігумена Антонія (Логінова). Але, як на мене, це лайт-варіант у порівнянні з Терстегеном. Хоча свого часу, ще до знайомства з Терстегеном, вона справила на мене приємне та надихаюче враження.