В моєму невеликому місті, де проживає лише 65 тисяч жителів, час від часу з’являються повідомлення про збір коштів на лікування дітей, дорослих, а часом проводяться акції зі збору коштів і для тварин. Інколи для порятунку життя дитини необхідна просто казкова для України сума в мільйон доларів.
Під час одного такого збору коштів волонтери підрахували, що якби мільйон людей відмовилися від одного горнятка кави, то цих грошей вистачило б на порятунок одного маленького життя. В країні проживає майже 40 мільйонів. Теоретично врятувати життя не так вже і важко, але насправді кампанії зі збору коштів далеко не завжди закінчуються успішно. Чому?
Найперша причина, людська байдужість до чужого горя. Якщо біда не торкнулась когось із близьких, то вона нам не цікава. У кожного із нас проблеми на роботі, турботи вдома, плани на майбутнє, і постійний брак коштів. Комусь не вистачає коштів для придбання кращого житла, комусь на придбання кращої машини, а хтось збирає кошти на інвестування і мріє колись заробити мільйони.
Другою причиною є поширена думка серед людей, що щось зробити повинен «хтось», але не я. Я був свідком як волонтер збирав кошти для фінансування притулку для тварин, а перехожий йому доводив, що це проблема міської влади, а не людей. Так само дехто думає і про збір коштів на лікування людей: «Хай дають депутати, уряд, президент». Так люди заспокоюють свою совість, начебто вони ні до чого не зобов’язані, начебто їхня байдужість це не вада, а заслуга.
Третя причина це тотальна недовіра. Багато людей відноситься до волонтерів як до злодіїв, які просять грошей, а потім всі забирають собі. З недовірою вони ставляться навіть до благодійних фондів.
З розвитком технологій зробити пожертвування стало дуже легко. Для цього не потрібно навіть вставати зі свого улюбленого дивану. Пожертвувати можна за допомогою телефона чи комп’ютера. Пожертвувати можна будь-якою валютою, навіть криптовалютою. Можна просто віддати гроші, можна прийняти участь у благодійному розпродажу чи ярмарку. Можливостей просто безліч.
Але не зважаючи на таку доступність, кількість благодійників не росте стрімко. Все таки головна причина полягає не у зручності переказів. Головна причина полягає у нас з вами.
Україна економічно розвинена слабко, тому більшість людей живе бідно. Вони вважають, що благодійність це справа тільки багатих. Але це не зовсім так. Я вважаю, що благодійністю можуть займатися всі. Хтось може пожертвувати багато, хтось мало. Хіба 30 гривень є великою сумою? Хіба хтось багато втратить, позбувшись 30 гривень? Якби кожен дорослий житель мого міста щомісяця жертвував 30 гривень, то ми б могли збирати 30 – 35 тисяч доларів. Тоді б набагато менше людей залишалися б на одинці зі своїми бідами. І ніхто б із жителів міста від такої пожертви не збіднів. Але цього ніколи не буде.
Ми люди, і ми всі різні. Тому серед моря людської байдужості завжди є люди, яким не байдужа чужа біда. Ці люди мають стільки енергії, що інколи змушують робити сіру людську масу щось правильне. Ці люди організовують акції, розпродажі, рекламні кампанії, засновують цілі фонди… Такі люди для мене є моральними авторитетами.
Такі люди можуть виявитися у найнесподіваніших місцях. Таких людей я знайшов у Steemit. Цікаво, чи є такі люди у Hive?
P.S. Тільки не подумайте, що я збираю на щось гроші. Мені просто цікаво чи є тут благодійні фонди.