Привіт, спільното!
Кажуть, що гумор лікує. Адже дозволяє нам з іншого боку поглянути на власні та чужі вади, зробити висновки, змінитися на краще.
Отож, сьогодні пропоную вашій увазі дотепний вірш, який можливо нагадає вам ваші життєві ситуації:)
Ілюстрація до вірша Т. Гущиної.
МАМОВИСЬКО
Я чую смерть, що дихає вже близько -
на сполох вдар чи подих затамуй. –
Підкралося зненацька мамовисько,
що мамою було ще мить тому.Колишню неню зараз не впізнати.
Пилинки наїжачились довкіл.
Газету рвати так не вміють мавпи,
як мати в гніві й герцеві давкім.Отож усі ховайтеся, хто може.
Макітерки занурюйте в ґрунти.
Крокує мамовисько переможне
і щедро роздає усім "кранти".Літають розбишаки й зубоскали,
і порцеляна, й порції котлет.
Супутники напевно запускала б!..
Лиш волю дай – усе спізнає лет.Тріщить, пищить і гупає, горланить,
іскриться, ллється, сиплеться, двигтить.
В криївках – чингісхани й тамерлани,
коли вона на гребні правоти.Коли вже тільки грюкотом і виском.
Коли вже слів і доказів катма.
А цьомнеш – диво! – в неню мамовисько
обернеться ізнов. Тож... "вибач, ма..."© Сашко Обрій.
Цей вірш серед багатьох інших увійшов до моєї четвертої збірки поезій "Сокира сатири", яка ось-ось побачить світ. Детальніше про це читайте тут.
Чекаю на ваші відгуки у коментарях:)
До зустрічі!