За час перебування у рідному місті мала можливість декілька разів зустрітися з однокласниками, і спілкування з ними надихнуло мене на певні філософські роздуми.
Чи можливо залишатися справжніми друзями з тими, з ким дружив колись у дитинстві?
Throughout my stay in my hometown, I had a chance to meet classmates for a couple of times, and communication with them inspired me to get some philosophical thoughts.
Is it possible to stay real friends with those who were your friends in the childhood?
В мене є лише одна близька подруга-однокласниця, яка наразі живе за кородном. Думаю, цей тип спілкування знайомий всім: ми слідкуємо одна за одною в соціальних мережах, реагуємо на новини, часто переписуємося, рідше - зідзвонюємося. Дуже рідко говоримо про якісь фундаментальні речі: частіше просто обмінюємося новинами або обговорюємо події чи людей зі спільного минулого. Але навіть і з подругою, з якою у нас було (і досі є) так багато спільного, я відчуваю, що з роками ми стаємо дедалі більш різними.
I have just one close friend-classmate who is now living abroad. I think you are all familiar with this type of communication: we follow each other on social networks, react to news, text each other and, less frequently, call each other. We rarely talk about fundamental things: more often we just exchange news or discuss events or people from our common past. But even with a friend with whom we had (and still have) so much in common, I feel that over the years we have become more and more different.
На це впливає дуже велика кількість факторів. Вона живе за кордноном, часто переїжджає, а я стабільно залишаюся у Києві. Вона працює в креативній сфері, фрілансер, а я - з 9 до 6, маю стабільний заробіток. Вона не має постійних стосунків, я - заміжня. В неї на першому місці - шумні компанії та друзі, в мене - родина. Вона прихильниця альтернативної медицини, а я - за док.мед. Список можна продовжувати - це лише те, що лежить на поверхні. За останні 11 років ми перебували у різних інформаційних та морально-етичних бульбашках, тож це не могло не мати вплив на наші світогляди.
This is affected by so many factors. She lives abroad, often moves from one place to another, and I stay in Kyiv. She works in the creative sphere, a freelancer, and I work from 9 to 6, have a stable income. She does not have a permanent relationship, I am married. She has noisy companies and friends in the first place, I have a family. She is a supporter of alternative medicine, and I am into evidentiary medicine. The list goes on and on - it's just what's on the surface. For the last 11 years we have been in various information and moral-ethical bubbles, so it could not but affect our worldviews.
А що казати про тих людей, з ким я взагалі не спілкувалася з випускного?
What about the people I haven't seen since graduation?
Раніше мене могло б це засмутити, а тепер мені здається, що це - нормально. Це - частина життя. Погодьтеся, було б набагато гірше, якщо ніхто б з нас не розвивався, а залишався на тому ж рівні, що і в 11 класі. Маю і таких однокласників - сумне видовище. Які були діти, такі й залишилися.
It could upset me earlier, but now I think it's okay. It's a part of life. You would agree that it'd be much worse if none of us developed, but remained at the same level as in the 11th grade. I also have such classmates, which looks sad. Still same children as years ago.
Отакі філософськи роздуми про дружбу.
Маєте давніх друзів?
So, that's some friendship philosophy.
Do you have some old friends?