Вчора вперше за довгий час сходили до кінотеатру і подивилися оскароносну драму "Батько" ("Кращий актор" та "Кращий адаптований сценарій"). Серед акторського складу неперевершений сер Ентоні Гопкінз та вже улюблена наша акторка з серіалу "Корона" - Олівія Колман.
Yesterday, for the first time in a while, we went to the cinema and watched the Oscar-winning drama "Father" (Best Leading Actor and Best Adapted Scenario). The cast includes the unsurpassed Sir Anthony Hopkins and our already beloved actress from the "Crown" series, Olivia Colman.
Не буду спойлерити, розкажу лише про свої враження. Для мене це фільм про стосунки між батьками та дітьми. Дуже часто ці стосунки ускладнюються різними сімейними обставинами, і всі, хто має живих батьків, знає, про що я говорю. Ідеальних стосунків взагалі не буває, особливо коли є конфлікт поколінь. Надто коли наклкдаються такі тяжкі обставини, як проблеми зі здоров'ям, зокрема ментальним.
No spoilers, just my impressions. For me, this is a film about the relationship between parents and children. Very often these relationships are complicated by various family circumstances, and everyone who has living parents knows what I am talking about. There are no ideal relationships at all, especially when there's a generational gap. Especially when such difficult circumstances as health problems, in particular mental ones, arise.
Ентоні Гопкінз БЛИСКАВИЧНО (просто вау та браво, справді) зіграв роль літнього чоловіка, що страждає на деменцію. За цю роль сер Ентоні отримав заповітну статуетку - повністю згодна з цим рішенням. Драма заснована на французькій театральній постановці, і ця театральність (у хорошому сенсі слова) добре відчувається.
Anthony Hopkins BRILLIANTLY (wow and bravo, really) played the role of an elderly man suffering from dementia. For this role, Sir Anthony received a coveted statuette - which I fully agree with. The drama is based on a French theatrical production, and this theatricality (in the good sense of the word) is well felt.
Режисеру вдалося втілити геніальний задум - показати ніби від першої особи, що ж відчуває сама людина, що страждає на такі розлади. Жаль, розпач, співчуття, навіть страх - я пережила цілий спектр складних емоцій за цей недовгий фільм. Але наскільки ж талановито.
The director managed to realize a brilliant idea: to show, as if in the first person, how someone suffering from such disorders feels. Pity, despair, compassion, even fear - I experienced a whole range of complex emotions for this quite short film. But how talented it all was made.
Щиро рекомендую до перегляду.
I sincerely recommend watching this one.