UA:
Чому ми так схильні відкладати хороше "на потім"?
Я помітила, що більшості людей нашого менталітету дуже складно насолоджуватися чимось в момент, коли це відбувається. Потрібно відкладати їжу "на потім", речі берегти "на особливий випадок" а он ті рушники "для гостей".
Це - плід історичної пам'яті. Це зашито в нашому генетичному коді. Навіть у відносно мирний, безпечний і ситий час, нам важко дозволити собі відчувати задоволення тут і зараз.
Особисто я переконана, що один з найстрашніших злочинів перед самим собою - це жити на чернетку. Надмірно економити, відмовляти собі, терпіти неприємних людей, ненависну роботу, намагатися відповідати чужим очікуванням, лаяти себе за невідповідність їм. Чекати світлого завтра (якого може не бути).
Це може звучати занадто гедоністично і відірвано від реальності, але я топлю не стільки за самопотворство, скільки за свободу. А свобода, зокрема, виражається в тому, щоб мати право на "opt-out" 🙅🏻
Як тільки спробуєш, виникає приємне відчуття: "А так можна було?".
Можна. Говорити "ні" не можна тільки собі.
І виставляти кордони - це ще одна навичка, яку мені (і, думаю, не тільки мені) можна і потрібно опановувати 😉
EN:
Why are we so inclined to postpone enjoying things?
I noticed that most people of our mentality find it very difficult to enjoy something at the moment of happening. You need to put off food "for later", keep things "for special occasions" and those towels "for guests".
This is the fruit of historical memory. It's embedded into our genetic code. Even in a relatively peaceful, safe and well-fed time, we find it difficult to allow ourselves to experience pleasure here and now.
Personally, I am convinced that one of the worst crimes against oneself is living on a draft. To save too much, deny yourself, tolerate unpleasant people, an unloved job, try to meet other people's expectations, scold yourself for not meeting them. Wait for a bright tomorrow (which may not come).
It may sound too hedonistic and out of touch with reality, but what I advocate is not so much self-indulgence as personal freedom. And freedom, in particular, is expressed in the right to "opt-out" 🙅🏻♀️
As soon as you try, you get that pleasant feeling: "Oh, it really works".
It does. The only person you shouldn't say "no" to is YOU.
Establishing boundaries is another skill that I (and probably others) can and should develop 😉
RU:
Почему мы так склонны откладывать хорошее "на потом"?
Я заметила, что большинству людей нашего менталитета очень сложно наслаждаться чем-то в момент его происхождения. Нужно откладывать еду "на потом", вещи беречь "на особый случай" а вон те полотенца "для гостей".
Это - плод исторической памяти. Это зашито в нашем генетическом коде. Даже в относительно мирное, безопасное и сытое время, нам тяжело разрешать себе испытывать удовольствие здесь и сейчас.
Лично я убеждена, что одно из самых страшных преступлений перед самим собой - это жить на черновик. Чрезмерно экономить, отказывать себе, терпеть неприятных людей, нелюбимое дело, пытаться соответствовать чужим ожиданиям, ругать себя за несоответствие им. Ждать светлого завтра (которого может не быть).
Это может звучать слишком гедонистически и оторванно от реальности, но я топлю не столько за самопотворство, сколько за свободу. А ссвобода, в частности, выражается в том, чтобы иметь право на "opt-out" 🙅🏻♀️
Как только попробуешь, возникает приятное чувство: "А так можно было?".
Можно. Говорить "нет" нельзя только себе.
И выставлять границы - это ещё один навык, который мне (и, думаю, не только мне) можно и нужно развивать 😉