131st day of the war.
It has been quiet in Kyiv for several days. The hot summer days are ringing in silence, as if this damned war did not exist. But, of course, the news does not allow to relax for a moment. We carefully follow what is happening in the east, south, and north. Unfortunately, not all news is happy. Some of them are tragic, because they announce new losses of lives. Some are happy because they report the return of our captives from russia. We get back Zmiinyi, and then lose control over Lysychansk. I believe that this is temporary, and the main thing is to preserve the priceless lives of our heroes. Because on the side of the occupiers, their worst people die, and on our side - our best ones.
В Києві вже декілька днів тихо. Спекотні літні дні дзвенять тишею, наче й нема й не було твєї клятої війни. Але, звісно, новини не дають розслабитися не на мить. Уважно слідкуємо за тим, що відбувається на сході, на півдні, на півночі. На жаль, не всі звістки є радісними. Деякі з них трагічні, бо сповіщають про нові втрати життів. Деякі радісні, бо повідомляють про повернення наших бранців з полону. Повернули острів Зміїний, але втратили контроль над Лисичанськом. Вірю, що це тимчасово, і головне - зберегти безцінні життя наших героїв. Бо зі сторони окупантів гинуть їхні гірші люди, а з нашої - наші кращі.
Lysychansk in June 2022. CREDIT
But we continue to live our wartime lives and enjoy the summer as best we can. Yesterday we went to a play at the theater, which was supposed to take place on January 20. Now it seems that it was not six months ago, but 10 years ago. Then Bohdan Beniuk, the main actor, fell ill, and the performance was postponed to March 13. Later, after the start of a large-scale invasion, this date was also cancelled. And now the theater decided to give the play after all, which made us incredibly happy. Such breaths of fresh air are extremely important to live, to enjoy life, to unite for a common goal and to give each other as much inspiration as possible.
Але продовжуємо житти своїм життям військового часу та насолоджуватися літом так, як вміємо. Вчора сходили на виставу до театру, яка мала відбутися 20 січня. Зараз здається, що це було не півроку тому, а 10 років тому. Тоді Богдан Бенюк, головний актор, захворів, і виставу було перенесено на 13 березня. Згодом, після початку широкомасштабного вторгнення, і цю дату було скасовано. І от тепер театр вирішив все ж таки показати виставу, чому ми були неймовірно раді. Такі ковтки свіжого повітря надзвичайно важливі, щоб жити, радіти життю, єднатися заради спільної мети та дарувати одне одному наснагу.
"One Hundred Thousand" ("Sto Tysiach") by Ivan Karpenko-Karyi. Theatre on Podil, July 3, 2022.
I believe that culture is what keeps many of us afloat and what will eventually help us defeat evil and recover. Culture in the broadest sense of the word - from mentality to memes. By the way, I learned today that NATO military analysts are seriously studying how humor helps Ukrainians fight against russian information propaganda. They call it a very powerful tool, and that sentiment resonates with me. Whenever I'm sad, depressed, or confused, I go on Twitter and it's all gone.
Вірю, що культура - це те, що тримає багатьох з нас на плаву та те, що згодом допоможе нам перемогти зло та відновитися. Культура у найбільш широкому розумінні цього слова - від менталітету до мемів. До речі, я сьогодні дізналася про те, що військові аналітики НАТО на повному серйозі вивчають те, як гумор допомагає українцям боротися з інформаційною пропагандою росіян. Вони називають це дуже потужним інструментом, і мені ця думка дуже відгукується. Щоразу, коли мені сумно, я почуваюся пригніченою або розгубленою, я заходжу в Твітер - і все як рукою зняло.
By the way, today in the Swiss city of Lugano, a conference dedicated to the post-war recovery of Ukraine has started. In general, I have mixed opinions on this matter. On the one hand, it is wonderful that other countries are concerned with our fate after the end of the war, and on the other hand, I would like more efforts to be directed at defeating the enemy here and now, on the battlefield, and saving more Ukrainian lives. But anyway. Ukraine presented a plan that will help restore the economy in particular. It contains 10 steps with a budget of US$750 billion. Most of these costs should be covered by the EU.
До речі, сьогодні у Швейцарському місті Лугано стартує конференція, присвячена післявоєнному відновленню України. Загалом маю змішані думки з цього приводу. З одного боку, чудово, що інші країни переймаються нашою долею після завершення війни, а з іншого хотілося б більше зусиль наразі спрямувати на те, щоб подолати ворога тут і зараз, на полі бою, та зберегти більше українських життів. Але менше з тим. Україна презентувала план, який допоможе відновити зокрема й економіку. Він містить 10 кроків, бюджет яких складатиме 750 мільярдів доларів США. Більшу частину цих витрат має покрити ЄС.
These steps include the restoration of state and anti-corruption bodies, digitization of the country, energy independence, business support, infrastructure restoration, modernization of the health care system, as well as the development of culture and sports. It sounds great, but we need to understand how much of our work will be behind all of this, and we need to be ready for it. Money alone does not solve everything. So we have to think about the future every minute and at the same time rethink our behavior and established patterns of living. This is a turning point in our history, when we have to leave the position of the victim and take responsibility for our future. I believe that the Ukrainian nation deserves the best!
Ці кроки включають відновлення роботи державних та антикорупційних органів, диджиталізацію країни, енергетичну незалежність, підтримку бізнесу, відновлення інфраструктури, модернізацію системи охорони здоров'я, а також розвиток культури та спорту. Звучить прекрасно, але треба розуміти, скільки нашої роботи за всім тим стоятиме, і треба бути до того готовими. Лиш самі гроші всього не вирішують. Тож маємо думати про майбутнє щохвилини та водночас переосмислювати свою поведінку та усталені патерни в житті. Зараз переламний момент в нашій історії, коли ми маємо вийти з позиції жертви і взяти самим відповідальність за своє майбутнє. Вірю, що українська нація заслуговує на найкраще!