Триває весна. Триває війна. Дві ночі підряд масові атаки. Ніяк не заспокояться орки. Запоріжжя, Хмельницький, Харків та інші міста постраждали від ракет та шахедів в ніч на 22 березня 2024. Думала, що обійшлося пошкодженими будинками, але на жаль читаю про 5 загиблих та понад 20 поранених... А ще останніми днями рашисти стирають з лиця землі прикордонні села на Сумщині:(
Третя весна, коли ми чекаємо на перемогу і завершення цього жаху.
Може, рашка зсередини почне розпадатися. Це б дуже нам допомогло...
А я б хотіла сьогодні взяти участь в ініціативі #fridaypoem і поділитися ще одною порцією світлин, зроблених під час недавньої прогулянки, коли вдалося впіймати добру погоду.
У місті я бачила мати-й-мачуху ще в лютому... Думала, що ця провісниця весни вже відцвіла. Але в сільській місцевості весна приходить трошки пізніше.
Спочатку тут мала бути інша поезія. Але події останніх днів вкотре римують весну і війну... То зрештою і не вірш, а пісня гурту "Фіолет", яка сьогодні здається актуальною, як і вчора та завтра.
Давай помовчимо про те,
Які світанки на сході,
Про те, як смерть з тобою
Грала вкотре у піддавки.
Й про те, що сім життів
Буває у котів хіба гордих,
Давай помовчимо про тих,
Кому судилось піти...
Хотів забути, але серце
Буде все пам'ятати...
Цигарка, кава дешева,
Скупе залізне "Все Ок!"
Давай помовчимо про тих,
Хто не злякався, брате,
Про сонце нового ранку
З сотень небесних дірок,
Давай!..Кричить мати-мачуха наша,
Війна!..
Зганяє дітей на вечерю до столу,
Так хочеться дива, а дива нема...
Лиш тягнеться час спроквола...Давай помовчимо про те,
Що сниться нашим в окопах,
Про попіл з бахмутських
Вулиць у небі кольору слив,
Й про те, як з фото
Усміхається малеча вдома...
Давай помовчимо про всіх,
Хто десь чекав і любив,
Давай помовчимо,
А вітер наших хай відспіває...
Допоки доля гне цвяхи
Об наші руки - пусте.
Усе навиворіт, та віриш,
Іншого я й не знаю,
Давай помовчимо,
Як мамин сад у травні цвіте...
Давай!..
Бережіть себе! Дякую за ваш візит!