Атмосфера безнадії, яка панувала за таких умов, яскраво описана у творах колишнього в’язня. Для тих, хто таки дожив до кінця строку ув’язнення, в особлаґах практикували повторні засудження, а для цього не складало труднощів знайти причину. За спробу втечі засуджували на 20 років (указ від 26 листопада 1948 року «Про кримінальну відповідальність за втечі з місць відбуття покарання і постійного поселення осіб»), але найчастіше – убивали на місці.
З такими «законами» легко керували політичними в’язнями (їх називали «контріками» контрреволюціонерами) 1930-х років – колишніми партійними, інтелігенцією, розкуркуленими селянами тощо. Однак ситуація змінилася у 1940-х, коли в зону почали звозити контріків іншого ґатунку – ті ще нещодавно зі зброєю в руках організовано боролися проти радянської влади.
«Сучі війни»
Потрапивши у табори, українські повстанці не мирилися із заведеними там порядками. Розпочалося освоєння табірного світу. Втечі з місць ув’язнення були непоодинокими: групи колишніх інсургентів нападали на охорону зон, відбирали зброю і тікали з таборів. Однак найчастіше їх наздоганяли та вбивали.
Відтак тактику було змінено протистояння. В середовищі в’язнів колишні повстанці формують таємні організації («Заполярний провід ОУН», «Провід ОУН північних територій», «Центральний комітет ОУН», «Українська визвольна організація» та інші), що координували зв’язки між політичними, окремі з них мали структури розвідки та безпеки і були спрямовані протидіяти владі «урків» у зонах. Так розпочалася т.зв «суча війна» (1946 1952) – боротьба політичних проти кримінальних в’язнів, які співпрацювали з адміністрацією таборів.

Тепер вбивства відбувалися частіше, ніж втечі і в кращі часи. Вони відбувалися впевнено й анонімно: ніхто не йшов здаватися зі скривавленим ножем; і себе, і ніж берегли для іншої справи. Улюблений час – о п’ятій годині ранку, коли бараки відчинялися поодинокими наглядачами, що йшли собі далі відчиняти, а в’язні ще майже всі спали, – месники у масках тихо входили у намічені секцію, наближалися до потрібної вагонки та неухильно вбивали зрадника, котрий щойно прокинувся та дико верещав...