Уже майже два місяці з того дивного (і зовсім не чорного) дня, коли я дізналась про мамин діагноз. І більше місяця з початку фактичного лікування. Ніколи не мала подібного досвіду (хоча багато знайомих хворіли і навіть вмирали), але коли хворіє мама -- це неможливо ні з чим порівняти.
Перші кілька днів пройшли у ступорі, наче світ зупинився. Було якесь тотальне прийняття ситуації, і з тим відчуття паралельної реальності, це було неможливо і це сталося. Це сталося і ок, я просто людина, це просто реальність, вона така, вона стрьомна, все може бути. З цими думками я приїхала у Київ і включилася в справи по лікуванню.
Процес пішов так несподівано активно, наполегливо і з усіх можливих сил. А сили десь бралися самі. Щодня біганина по лікарнях, уточнення діагнозу, домовленості з різними лікарями щодо подальших дій, друга думка, сумніви, пошук квартири, і ніякої втоми.
Яка втома якщо мама в небезпеці? В мене відкрилися всі чакри і спустився дар екстрасенса. Я почала бачити лікарів наскрізь - ось цей угробить, ось цей полікує. Нікому поганому маму не дам. Тільки добро, милосердя, людяність, спокій. Ці орієнтири, і хороші друзі вивели нас на Інститут раку і добрих онкологів. Ми стали на шлях за протоколом, довірились цим людям.
Схема включала 5 курсів хімії та 25 курсів променевої терапії, а далі вже операція. Щоб почати лікування якомога швидше, довелося домовлятися про променеу в іншій лікарні за гроші, адже мамина черга була аж за місяць (а як я можу таке допустити). Ми зібрали потрібні кошти і максимально швидко почали і хімію, і променеву. Це чудо, яке я ще довго згадуватиму, і воно стало можливим завдяки моїй давній подрузі лікарці та благодійникам, що скинули гроші.
Ми зняли квартиру біля лікарні, куди їздимо майже щодня. Це дуже спростило логістику, крім того, в квартирі дуже хороші умови і є можливість добре відпочити. Я стала жити з мамою, як у дитинстві, і так ми провели вже більше місяця. Я звикла до її режиму дня, до прокидання ночами, якщо вона крутиться, або п'є таблетку від болю. До смачної їжі, що заповнює всю кухню, до її теплої усмішки.
Продовження - в наступних постах :)
It has been almost two months since that strange (and not at all black) day when I learned about my mother's diagnosis. And more than a month since the start of the actual treatment. I have never had a similar experience (although many acquaintances were sick and even died), but when my mother is sick, it cannot be compared with anything.
The first few days passed in a stupor, as if the world had stopped. There was a kind of total acceptance of the situation, and with that a feeling of a parallel reality, it was impossible and it happened. It happened and ok, I'm just a human, it's just reality, it's like that, it's steep, anything can happen. With these thoughts, I came to Kyiv and got involved in treatment.
The process went so unexpectedly actively, persistently and with all possible strength. And the forces were taken somewhere by themselves. Running around hospitals every day, clarifying the diagnosis, making arrangements with various doctors regarding further actions, second opinions, doubts, looking for an apartment, and no fatigue.
What is the fatigue if the mother is in danger? All my chakras opened and the gift of a psychic came to me. I began to see doctors clearly as they are - this one will kill, this one will heal. I will not give mother to a bad one. Only goodness, mercy, humanity, peace. These landmarks and good friends led us to the Institute of Cancer and good oncologists. We set out on the path according to the protocol, we trusted these people.
The scheme included 5 courses of chemotherapy and 25 courses of radiation therapy, and then surgery. In order to start treatment as soon as possible, I had to arrange radiation therapy in another hospital for money, because my mother's turn was a month away (how can I allow such a thing to happen). We collected the necessary funds and started both chemistry and radiation as quickly as possible. This is a miracle that I will remember for a long time, and it was made possible thanks to my old doctor friend and benefactors who donated money.
We rented an apartment near the hospital, where we go almost every day. This greatly simplified the logistics, in addition, the apartment has very good conditions and there is an opportunity to have a good rest. I began to live with my mother, as in childhood, and we spent more than a month like that. I got used to her daytime routine, to waking up at night if she spins or takes a painkiller. To the delicious food that fills the entire kitchen, to her warm smile.
Continuation - in the next posts :)