В одному з попередніх постів я топила за Дерріду і його "антиспрощувальний вайб" щодо втрати і горя. Після того як загинув мій котик (а це всього кілька днів як), мені випала можливість перевірити ідею філософа про те, що не варто мемізувати об'єкта, робити з нього редукований спогад. А варто жити з пустотою.
З пустотою, каже він. Дерріда, забери свою пустоту і присутність відсутності собі назад і гуляй лісом! Психологічна теорія виявилась сильнішою за філософську в моєму випадку: мемізація Няма допомагає пережити важкі емоції втрати. Ось Ням у човнику перетинає смердючу річку Стікс і везе його Харон -- відморожений чувак якому пофіг на то хто там помер.
Мені подобається цей міф, і подобається як Ням мемізувався у чомнику. Редукція? Не знаю. А далі він приплив у царство Аїда і перебуватиме там допоки я не визволю його. Головне не обертатися назад, щоб він навіки не зник з моїх очей.
