Вчора, 20 травня, відбулась прес-конференція нашого президента Володимира Зеленського. Зустріч була присвячена першій річниці роботи.
І хоч цей захід був не таким масштабним як осінні посиденьки в ресторані. Але розмова була дуже показовою. Якщо порівнювати зі сміливою, бравурною та натхненною минуло річною промовою під час інавгурації та впевненими, навіть дещо дружніми розмовами під час жовтневого прес-марафону то Зеленський став більш нервовим.
Його сміливість кудись поділась і чітко стали помітні втома та певна дратівливість разом із непевними заплутаними відповідями. А от пиха і самолюбство, на жаль, не поменшали. Це яскраво демонстрували оті великі літери "ЗЕ!" на фоні за його спиною. Тільки уявіть, перша особа країни так любить своє его, що навіть ставши одним із уособлень країни не може позбутись передвиборчої мішури.
Ще однією лажою стало наявність представників значної кількості відверто українофобських ЗМІ. Наприклад, таких як "СтранаUA" та "ШарійNET". А от чимало проукраїнських видань і блогерів випали зі списку через кількісні обмеження. Хоча така ситуація і не дивна. Це ж саме відбувалось і в жовтні.
Щодо самих підсумків роботи пана Зеленського то тут показовою буде наступна ситуація. Коли президент говорив про відбудову мостів в цей час на Дніпровщині міст впав під вагою вантажівки.
Як на мене, то поки жодних серйозних зрушень в сторону глобальних покращень не відбулось. Певні дрібні дії зі зменшення бюрократії та продовження реформи децентралізації це добре. Та й одного року для потужних змін замало.
Але загальні тенденції не радують. Всі біди які ми отримали обравши посереднього актора із гумористичного шоу чудово описані в статті "Рік президентства Зеленського – 12 бід України".
Нам залишається лише триматися, боротися та адаптуватися. Така наша доля.