Окей, допоки більшість відзначали Різдво, з чим я вітаю тих, хто святкує, в історії були і інші важливі факти. Як от, наприклад, день народження Василя Стуса. Котрого, як і багатьох інших, ми не маємо права забувати.
Василь Стус – український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник. Один з найактивніших представників українського культурного руху шістдесятників. Лауреат Державної премії ім. Шевченко, Герой України.
Народився він 6 січня 1938 року. І все. Це все, що я напишу в стилі підручників з української літератури. Тому що те, що нам викладали в школі просто на просто нудно. Спробую якось цікаво розповісти про життя, цікаві факти та принципи цього легендарного поета.
Оригінально просував українську мову серед молоді
Ще з уроків української літератури всім відомо, що Стус був вчителем і викладав він українську мову та літературу в Горлівці. Проте, радянська влада вважала нашу мову неперспективною і тому всіляко витісняла її з навчального процесу. Часто-густо батьки писали заяви відмови на вивчення української їхніми дітьми. Проте, Стус для того, щоб зберегти мову та привчити молоде покоління до неї всіляко намагався зробити свої уроки більш привабливими для дітлахів. Він на уроках використовував те, що ми нині називаємо сторітелінгом: розповідав дітям історії з українського минулого та читав власні вірші. Так учні принаймні чули українську мову і не втрачали інтерес до неї.
Був захисником політв'язнів
На прем'єрі фільму "Тіні забутих предків" 4 вересня 1965 року Василь Стус піднявся з місця й крикнув: "Хто проти арештів невинних людей — встаньте!". Це певно найвідоміша фраза Стуса. Щоправда, після такого волевиявлення йому прийшлось розстатись із аспірантурою та першу книгу опублікувати закордоном. Цікаво, що через 20 років саме у цей день Стус загадково загине в ув’язненні.
До речі, з приводу цієї акції протесту ніхто із тодішньої інтелігенції не домовлявся. Просто, коли Іван Дзюба зі сцени кінотеатру сказав про масові арешти української інтелігенції, Стус не міг змовчати. А після цієї події в залі одразу з'явились працівники служби безпеки та почали арештовувати людей.
Був проти знищення української культури
Перший арешт Стуса відбувся 12 січня 1972 року. За три дні до цього він разом з друзями письменниками влаштував різдвяний вертеп у Львові. Таким чином молодь з Києва та Львова намагалась протестувати проти заборони українських традицій, а зібрані гроші вони хотіли перерахувати для допомоги політв’язням та їхнім рідним.
А коли Стус повернувся до Києва, то його та ще 18 учасників вертепу заарештували. Під час обшуку в квартирі Стуса було вилучено понад 500 оригінальних віршів, десятки статей, переклади поезії — загалом, усі праці, що він писав упродовж 15 років. Згодом історики будуть називати цю подію, як "Арештована коляда". Давайте, скажіть мені, що українську мову в часи радянського союзу не чіпали, ага.
Плідно працював в ізоляції
Стус прожив всього 47 років і 13 з них провів у слідчих ізоляторах, камерах-одиночках, карцерах та на каторжній роботі. Коли його засудили вдруге, то видали 15 років ув'язнення. З яких було 5 років заслання та 10 років примусових робіт. При цьому впродовж 5 років у нього не було можливості побачити своїх рідних на побаченнях. До нього не пускали нікого! Проте, попри це він не припиняв творити перебуваючи в повній ізоляції. А ви на карантин жалієтесь.
Писав блог про табір
Останні тексти Стуса це так звані "таборові блоги". Саме таку назву дав їм Вахтанг Кіпіані, автор книги "Справа Василя Стуса". Для того, щоб наглядачі не побачили їх Стус писав все на тоненьких смужках технічного паперу дрібним шрифтом. Ці 16 нотаток не мали шансів побачити світ, якби не дружина литовського політв’язня Баліса Гаяускаса Ірена. Вона на собі вивезла тексти Стуса на свободу. Згодом їх видали під назвою «З таборового зошита».
Дистанційно виховував сина
Востаннє Дмитро бачив свого батька 15 травня 1980 року. Того дня вони повинні були йти на футбол, але вдома вже проходили обшуки і Василя забрали. Але Василь Стус займався вихованням сина через листи: радив, що читати, пропонував поміркувати над певними творами, надсилав переклади поезій, давав настанови. Ось кілька з них, котрі мені найбільше сподобались:
"Вчи англійську мову — разів у 5 вивчай більше слів, ніж дають у школі".
"Візьми собі за правило: завше бути справедливим, спокійним, розважливим, мужнім".
"Буває часто: людина знає бозна-скільки, але розмовляти з нею вкрай нудно, бо вона нічого не тямить розповісти цікаво: в неї нема свого стержня, хребта, до якого кріпиться вся кісткова система. Тобто, така людина не має самої себе (все інше — телевізор, машину, дачу, штани, професію — має!)".
"Не знаю, чи є в Тебе дівчина. Коли є (чи — коли буде) — намагайся, щоб вона була вища за Тебе. Тобто, щоб Ти дотягався до неї, а не опускався. Коли ж вона надто земна, то вигадай її — небесною, і вона стане небесніти. Але краще, щоб у неї було і землі, і неба. Дівчина має надати Тобі змогу — кращати, а не гіршати".
Медведчук. Адвокат гірший за ката
Ну от як не згадати, що народний депутат України та заслужений юрист був катом Стуса? Допоки ця людина обіймає подібні посади про нього точно потрібно писати. При цьому багато і всю правду. Мені соромно, що людина, котра згноїла Стуса обіймає такі посади та має такі звання.
При цьому ця людина не знає про "Ефект Стрейзанд", коли з фільму "Заборонений" видалили всі сцени про медведчука, а книгу Кіпіані намагались заборонити. Але я не боюсь блокування, тому будемо чесними. Ось як сам Стус відгукувався про медведчука:
"Я відмовляюсь від адвоката медведчука і взагалі від любого Радянського адвоката. Я вимагаю адвоката з міжнародної правової організації."
Марні спроби. Хоча Стус на суді заявив, що не визнає себе винним, його адвокат Віктор Медведчук прийняв сторону звинувачення. Це чорним по білому записано у документах процесу.
Українські адвокати Роман Титикало та Ілля Костін, проаналізувавши справу Стуса, зробили такий висновок про якість захисту:
"Від адвоката медведчука не вимагалося ставати дисидентом, як його підзахисний, робити гучні заяви, проголошувати промови, конфліктувати з репресивним імперським апаратом. Його професійним обов'язком було робити свою роботу якісно, професійно, згідно з вимогами чинного законодавства. Уже це, як підтвердив згодом суд вищої інстанції, могло б призвести до виправдання Василя Стуса або ж хоча б до призначення йому більш м'якого покарання. На шальках терезів було життя людини. На жаль, адвокат зі своїм обов'язком не впорався. Більше того, захисник медведчук фактично став пособником сторони обвинувачення, діяв усупереч і нормам права, і вимогам професійної етики".
На колимськім морозі калина
зацвітає рудими слізьми.
Неосяжна осонцена днина,
і собором дзвінким Україна
написалась на мурах тюрми.
Безгоміння, безлюддя довкола,
тільки сонце і простір, і сніг.
І котилося куль-покотьолом
моє серце в ведмежий барліг.
І зголілі модрини кричали,
тонко олень писався в імлі,
і зійшлися кінці і начала
на оцій чужинецькій землі.
Джерело: Бібліотека школяра. Поезія. "Наукова думка", К., 1998.
PS. Піду замовлю собі книгу про Стуса.
19 листопада 1989 року. Аеропорт "Бориспіль". З далекого Уралу прибув особливий борт. З нього вивантажили три цинкові труни. Додому повернулися троє дисидентів-українців: Василь Стус, Юрій Литвин і Олекса Тихий. Вони були замордовані у сумнозвісному таборі № 36 протягом 1984-1985 років. Гуманний радянський закон не дозволяв забирати ув'язнених навіть мертвими, поки не відсидять свій термін. І ось заледве у 1989-му покійних вдалося вирвати з неволі. На перепоховання на Байковому цвинтарі зібрався великий натовп, понад 15 тисяч людей. У руках усі тримали свічки.