До останнього не хотів нічого писати на цю тему.
Але я реально підхарився від цих повідомлень.
Відразу скажу, що мої соціальні мережі належать тільки і виключно мені. І я буду публікувати все що вважаю за потрібне.
Більше року минуло від тієї самої жахливої та руйнівної дати.
Якийсь час я дуже себе стримував багато у яких речах та вчинках.
І то доводило до сказу.
Зрозумійте будь ласка, що люди соціальні тварини і ми потребуємо виходити в місто. На ту саму каву або до ресторації. Іноді навіть напитись, кожному своє.
Якщо хтось це собі дозволяє то то не означає, що він не має поваги до людей. До людей які втратили близьких, до людей які сидять під обстрілами, до людей які б’ються на передовій.
Я психічно втомився від жахливих новин. І то нормально. Від травня місяця 2022 року я вирішив, що буду публікувати тільки нейтральний контент пов’язаний з життям. Без новин про руйнації, наступи і ще більш жахливі речі.
Дякую великим шанувальникам мого життя, які «все чудово знають». Спеціально для вас маю інформацію, яка вас не втішить. На другий день як оголосили про вторгнення агресора - я зібрав речі і повернувся в Україну. Хоча з 2016 проживаю за кордоном. Я не втікач. Я - не людина , яка піджала хвіст і як найшвидше поїхала де очі бачать, але щоб спокій. Максимально не хотів висвітлювати цю інформацію, але майже всі гроші, які я збирав на власний бізнес - я залишив вдома. І повірте - сума не маленька. Найближчі знають і навіть просили заспокоїтись з допомогою і трохи лишити собі на життя. Собі я залишив менше ніж один відсоток від всього. Правда така, що в ЗСУ на той час мене не взяли. І так, я повернувся до Польщі. Тут я маю роботу. Тут я провів більшу частину свого дорослого життя. І тут я почав будувати кар’єру ще в 2019 році.
У мене був вибір - або сидіти вдома без бачення перспекти та розвитку, і просто чекати на повістку. Або повернутись і спокійно покращувати свої вміння, знання та перспективи.
Також в голові завжди були думки,що для малечі - я найстарший чоловік в родині. І будучу тут - я зможу забезпечити їм майбутнє.
На тему допомоги, дякую що підсказуєте мені як краще я можу розподілити свої кошти. Але можу вам сказати, що від того дня як повернувся до Польщі, я стабільно перевожу на ЗСУ 10% від свого прибутку. Щоб то не було: заробітня плата, премія, подяка за допомогу з документами і тд .
Але так само я маю виділяти і на себе, на свою родину і відпочинок. Я маю право на спокійне життя. Я маю право не обмежувати себе в певних забаганках. Я маю право жити і не впадати в розпач.
Я пережив не одну втрату в житті. Так само найближчих людей, ярозумію як це важко і боляче. Але люди навколо не мусили тоді, і не мусять зараз себе обмежувати в багатьох речах. І то нормально. Більшість вже давно адаптувалась під нові правила життя. І тільки найвпертіше нічого собі не дозволяє на протязі всього часу.
Зрозумійте, ніхто не має підлаштовуватись під чиїсь реалії і якісь емоції. Якщо є можливість то йдіть ви на ту каву, сходіть в ресторан, з’їздіть до іншого міста відпочити і розвіятись, але не забувайте за донат.
Насолоджуйтесь кожною хвилиною що проходить. Невідомо що чекає на тебе далі. Можливо то останні хвилини твого життя. А ти - замість того, щоб робити те що хочеш, насильно сидиш і стримуєш себе і свої бажання.
Я дуже радий і гордий за свою родину.
Старша сестра не втрачає часу і проводить його так щоб потішити себе і якось відволіктись. Завдяки цьому вона має чистий розум і якісь позитивні емоції. І стає більш продуктивною і може більше виділити свого капіталу на допомогу. Тому що з негативом в голові погіршується будь яка діяльність.
Так само і Мама. Від самого початку вона працювала безкоштовно по оренді для тимчасово переміщених людей. За якийсь проміжок часу почали брати символічну оплату, хочаб щоб транспорт перекрити. На скільки я знаю, для сімей з дітьми мама і далі працює безкоштовно. А дозволити собі не брати оплату за свою роботу, яка доречі досить тяжка, вона може тільки для того що не впала у відчай і почала дозволяти собі розвіятись і так само витрачати гроші на себе. Нещодавно мама возила молодших до Львова. Краще б на ЗСУ перевела, скажуть дуже «важливі» люди. Але завдяки цій маленькій подорожі, вони відпочили психічно. І зі свіжою головою і приємними враженнями повернулись додому. Завдяки цьому продуктивність підвищується вдвічі , а навіть і більше. Дякуючи тому відпочинку мама виконає більше роботи. І зробить то швидше і більш якісно. Відповідно більше ресурсів зможе виділити на допомогу і волонтерство, яким вона займається вже більше 10 років.
Повернемось до мене. Я публікую моменти відпочинку і розваг, тому що у соціальних мережах дуже багато негативу. То не означає, що мені байдуже або що я не розділяю чиюсь біль. Але я не маю наміру насильно погіршувати свій рівень життя і психологічний стан.
Сподіваюсь я все вам пояснив. Надалі за негатив буду просто блокувати. Як я писав вище - чим краще емоційний фон , тим більше людина може зробити і підвищити свій рівень проживання. А отже - більше виділити на допомогу.
Я прийшов до правила 10% . Це досить немалий відсоток від власного капіталу. Від того моменту як я почав собі дозволяти жити і не стримувати свої бажання, то сума виділена для волонтерів тільки зросла, а відсоток залишився той самий.
Так що робіть висновки. Що краще - постійно сумувати і тримати свої бажання в клітці, відповідно тільки погіршувати свій рівень життя і психологічний стан? Чи дозволити собі жити і розвиватись, та бути більш корисним суспільству та своїй країні? навіть в тих самих донатах )
