Найбільша дурість що існує.
Поважати когось лише за вік - то прояв нездорової оцінки отоючих відносно самого себе. Слабкість та в певному розумінні прояв безхребетності.
Від народження нам постійно вмовляли ніби потрібно слухати старших, виконувати їх рекомендації та проявляти повагу. І не дискутувати.
Ще за шкільних років я максимально не розумів та не міг прийняти таку несправедливість.
Для оточуючих я - здавався нахабним та невихованим. Звичайно, не для всих.
Від коли себе пам’ятаю- постійно дискутував та пояснював свою точку зору та правоту. В жодному разі не приймав вказівок старших, якщо мав інший погляд на ситуацію.
Інколи навіть міг підвищити голос, що для них було образою. Ба - як дитина може не сприймати їх думки та дозволяти собі кричати в їх сторону.
Та поясніть мені, чому я маю покірно стояти та вислуховувати маячню або образи в свою сторону? Чому не можу відстоювати свою честь та своє ім’я? Чому не можу крикнути у відповідь коли те дурне верещить вже пів години.
Погоджусь тільки з одним. Кричати не варто. І не з приводу віку. А просто не спускатись на рівень розвитку мавп та спокійно висловлювати свою думку.
Ніколи не терпів хамського стосунку до мене. Не слухав порад не авторитетних для мене осіб.
Те що хтось прожив більше від мене часів - не дає йому право навчати мене життю.
Жити як більшість - не викликає захоплення.
Чому я маю приймати та стосуватись до порад нереалізованої за моїм баченням особи?
Я не хочу та не хотів мати середнє або мінімальне. Завжди мав великий апетит та не збирався жити за порадами менш голодних.
Саме непокірність та власна оцінка. Без впливу оточуючих - злила їх найбільше.
Я - «мудріше. та більше від тебе знаю і розумію так як прожила вже стільки років хожу на роботу та бачила більше життя.»
Так і є. Але - я маю свій план на життя. ти ходиш на нудну роботу яку ненавидиш всім серцем. Ти платиш кредит за житло та навіть телефон не можеш купити за готівку, а оформляєш нову заборгованість.
Дякую за твої поради та я маю інші плани.
Маю безліч прикладів зі свого життя. В школі не піддавався натиску ніби авторитетної думки вчителів.
Пам’ятаю як ті ніби дорослі та мудрі люди почали поливати мене лайном.
Не повірите, за те що наполегливо попросив не кричати на мене та не погрожувати незадоволену своїм життям змію, (вибачте але іншого слова не можу підібрати) я навіть не підвищив тону, на той час вже мав досить зрілий мозок щоб кричати до когось, натомість та старша та ніби мудріша особа верещала як ненормальна до підлітка, який конкретно висловив свою думку та не вступав в конфлікт. А тримав спокій та приводив конструктивні і обґрунтовані доводи. По закінченню цього незрозумілого оперного виступу від вчительки української мови хлопчик щей мав рацію.
І що ми маємо? Неадекватна та агресивна поведінка від людини до якої я постфактум мушу мати повагу та ще й осуд від її колег. Та виважена і здорова поведінка ніби недозрілого підлітка. Факт крику в розмові вже показує страх та необгрунтованість своїх висловів. В той час агресія вступає в гру та починаються незрозумілі погрози вказівки на вік та спроби принизити опонента.
Та за рахунок розподілу учень/вчитель , не зважаючи на сто відсоткову правоту і так виявися оскаржений бо як я міг взагалі дискутувати та перечити? І неважливо що всі мої слова підкріплювались фактами та конкретними доводами без жодної агресії та образ.
Максимальна несправедливість - вік взагалі немає відігравати жодної ролі. Тим паче коли різниця в розвитку та в культурі особистості на максимально різних рівнях.
Але школа та трактування учнів - то завжди хвора тема.
На щастя батьки завжди за справедливість та навіть не реагували на скарги ніби авторитетних одиниць суспільства. А твердо стояли за мною, бачивши повну перевагу в аргументах та позиції.
Та в теперішньому часі я став ще більш різкий та критичний по відношенню до всіх.
Ніхто не заслуговує на повагу та покірність. На свій молодий вік я вже досить непогано стою на ногах. Маю конкретну позицію та конкретну точку зору на все. Досвіду для відстоювання своїх інтересів та підкріплення здоровими аргументами маю більш ніж достатньо. Не раз вказую навіть в два рази дорослішим від мене на їх помилки та певні манери що тільки тягнуть вниз в очах суспільства.
З такими прикольно трохи поспілкуватись. Зрозуміти що то непотріб, інакше назвати не можу. Мав неприємну ситуацію, максимально точно та доступно пояснив не правоту, привів чіткі докази та певну зібрану інформацію. Особа що в віку моєї мами почала дертись, визивати на бійку, вживати нецензурну лексику, максимально хотіла зачепити та вивести на конфлікт. Я в свою чергу не був голосним. Чітко сказав що більше немає за що говорити , чути чергову брехню не маю бажання та мови за повагу до неї взагалі не може бути. Жодного разу не обізвав, не накричав, не обматюкав. Тримав рівень свого розвитку. Але цих мавп найбільше то бісить. Вони звикли верещати, битись, щось там брехати і таким чином виборювати довіру серед їм подібним.
Та за умов дискусії впевненої в собі, своїх вчинках та словах особи - вони просто гаснуть.
Відразу видно кардинально інший рівень особистості. Тоді залишається груба сила та погрози. Воно в якомусь моменті кинулось в мою сторону та почуло: «Становче, ще хочаб один крок в мою сторону - не подивлюсь на вік, лясну і ляжеш спати».
Хто б не прийшов , хто б не був на тому місці - почули б точно такі самі слова.
Різниця в розвитку максимальна.
Сорокарічна дика тварина, та 23 річний зрілий «гівнюк», що жодним чином не повівся на провокації та не дозволив собі опуститись до первинного рівня поведінки.
Вже досить давно живу за принципом, ніколи нікому нічого не доводити. Маю впевненість в своїх словах, знаннях та вчинках. Маю чисту совість, говорю тільки один раз без криків, істерик та агресії. Без різниці хто переді мною стоїть. Жодного разу не прогнувся та не прийняв сторону опонента, що вище за статусом.
Честь та гідність набагато важливіше, ніж полюбитись статусному представнику суспільства.
Неодноразово чув, що краще б промовчав, послухав та міг би не відповідати. Але ні, всі однакові, незалежно від місця під сонцем.
Покірність притаманна людям найнижчого класу. Вміння відстояти свою позицію, без криків, агресії та погроз, не дивлячись на статус опонента - якраз і розділяє сіру масу від вартих уваги одиниць суспільства.
Не важливо чи бізнесмен, політик, якийсь впливовий персонаж, може суддя або директор, для мене то просто люди, що повинні мати певний перелік якостей, та дотримуватись конкретних правил аби я рахувався з їх порадами та думками.
Так, досить важко конкурувати з більш впливовими людьми. Легше було б погодитись та підлизати , як то кажуть. Проте моє ім’я та гідність набагато важливіші за простий шлях до певних вершин.
Просто не можу переступити через себе та свої принципи. Як жодного разу не піддався мій взірець справжнього чоловіка, та в будь-якому випадку не заплямував свою репутацію та ім’я. Кожен хто був знайомий з моїм батьком - поважав його саме за непокірність та байдужість до статусу. Всі рівні. Він міг спокійно вести діалог з безхатьками коли людина хороша, натомість в випадку «гнилих»навіть не вітався та просто в очі говорив всім від звичайного патрульного до депутатів що за них думає. Тож я перейняв таку позицію від чоловіка, який був та залишається моїм кумиром.
Досить важлива риса характеру, що виділяє з натовпу, завойовує повагу суспільства, підсвідомо змушує рахуватись з моєю позицією та зберігає чисте сумління, зміцнює самоповагу та впевненість в собі.
Обирати вам самим, ніхто не вправі осудити. Кожен живе як йому краще.
Або живемо за розподілом на класи, та автоматично проявляємо повагу та покірність вищим від нас. Та на одинці з собою переслідують лиш думки за слабкість та залежність, за безхарактерність та лицемірство, обмін честі на можливість зібрати крихти від пирога, яким лакомиться підлість.
Або всі рівні. Звичайно важчий шлях до успіху. Натомість повага оточуючих, повна впевненість в собі та своїх діях, непокірність, чисте ім’я та можливість здобути добру частину пирога, а навіть і весь пиріг. А ті крихти залишаться для тієї самої підлості.
Ваш вибір, живіть в задоволення, поважайте себе, любіть маму та буде вам щастя.
