Те про що я звик мовчати та просто проживати на одинці. З думками. Але сьогодні вирішив зіграти відкриту карту.
Я того не соромлюсь.
Мені всеодно хто і що буде говорити. Ніколи не соромився своїх емоцій і зараз не збираюсь. Хочу трошки показати що не робот. Що мені також щось тай болить, на чомусь залежить та певні речі вражають.
Сьогодні вперше за дуже довгий період я розчулився так сильно що підійшли сльози. Дві або три навіть з’їхали по щокам на підлогу. Мені було сумно,боляче та просто важко. Важко посміхатись та говорити з двома носиками що щиро раділи.
Сьогодні чудовий весняний день, день двух чудових дітей . Дітей, які завжди перечать що вже дорослі. Так. Дорослі. Дуже швидко виросли. Я навіть не встиг і оком моргнути - та мені по ту сторону екрану захоплено розповідають за подарунки дві пари дорослих очей.
Завжди було важко в цей день тримати посмішку. Мало хто знає та сьогодні подвійна дата. Дата з максимально різним значенням, сенсом та емоціями.
Вже 6 років Тато вчить поєднувати та концентруватись на хорошому.
Чесно кажучи, перші роки було легше бавитись та веселити малечу.
Сьогодні при розмові я усвідом дуже важку для мого сприйняття річ.
Крайній раз я говорив з ними 8 місяців тому, мені стало соромно та боляче за них. Саме в цей момент почала збиратись та вода в очах. Я навіть не міг посвятити їм 15 хвилин, бо старший брат як завжди працює та хворий роботою. Я усвідомив що вони максимально сильні, зрозумів що я слабший за ту ніби малечу. Людина яка замінила їм і тата і маму в певний період життя. Той до кого вони казали мама, папа і аж потім братік.
В 16 році десь поїхав і з того часу все рідше та рідше якось з ними контактував. Щей втрата батька.
Чесно кажучи то виглядає як зрада.
Той хто більше від інших віддавав в один день просто пропав, та якось там звонив.
А зараз взагалі 8 місяців жодного діалогу, жодного питання взагалі нічого.
Дуже важко дивитись в ці світлі та щирі очі, коли в голові починається потік думок… за тата, за дитинство карапузів , за брак чоловічої підтримки та уваги для них.
Ось це мені реально болить. Не за себе, мені боляче за них. Боляче що вони мають сумувати та чекати рік півтора до тижневої подорожі з братом. Всього один тиждень, протягом якого 24/7 разом. Все робиться для них. Мама свариться що я їх балую. Та я просто як той дідусь, до якою приїжджають раз на рік в найкращому випадку. Просто хочу дати все-все що побажають. Але вони геть інші від сучасних дітей. Завжди якусь дешеву забавку собі брали.
Де ви бачили щоб в магазині не дитина просила щось купити а якраз таки дорослий до дітей щоб обирали щось дорожче? Та Саші вистачає маленького динозаврика, який буде найдорожчим для нього в цілій колекції . А Танюші - олівці та фарби, якими вона буде малювати тільки братика.
Вони справжні. Такі як я. Просто люблять мене , а я їх. Я сам від себе щось обирав та купував. Але їм ті речі були не цікаві. Вони завжди були біля мене та просто говорили , сміялись, тепло проводили час.
Мої маленькі супер герої. Жодного разу не жалілись що ростуть без тата. Що бракує брата. А я плачу. Просто плачу і навіть близько не можу уявити скільки вони мають сили в своїх маленьких грудях.
Немає що говорити, мені дуже не вистачає їх сміху, голосу часами наївних питань та деколи дуже дорослих думок. Але як виявилось вислів за гроші та успіх досить правдивий. Будь готовий заплатити велику ціну.
Я несвідомо почав платити ще 5 років тому. На початку того навіть не помічав, то були якісь дні, потім тижні, місяць, два і дійшло зараз до 8-14 місяців.
Але зараз, як би тяжко мені не було, та я вже свідомо захожу в цю оплату.
Я вже давно вирішив що мушу допомагати фінансово, морально та в будь-який інший спосіб завжди маленьким для мене карапузам.
Знаю що не буду планувати власних дітей поки не підуть в доросле життя маленькі копії мене та старшої сестри. Від того дня коли ця дата стала подвійною, я твердо вирішив, мушу зробити все щоб відсутність тата майже не відчувалась. Мушу подбати за їх майбутнє як дбав тато за моє. Мушу бути їх охороною, підтримкою, прикладом справжнього чоловіка та гарантією на фінансову незалежність від непередбачуваних ситуацій.
Так, я досить давно трактую їх як своїх дітей. Та в розмові жодного разу не називав їх братом та сестрою.
Знали б ви скільки разів я бачив здивовані очі з питанням «В тебе що є діти»? пізніше пояснював що сприймаю як дітей. Але - це братик та сестричка.
Максимально важка та болюча тема. Максимально важко працювати та посміхатись до гостей, після розмови з дітками. Я повністю поплив, стримував ті сльози як міг. Декілька разів ховався до вбиральні щоб ніхто не бачив.
Ні, я не соромлюсь тих емоцій.Весь персонал був проінформований особисто мною що сьогодні можу дати волю почуттям.
Але гості того бачити явно не мають.
Ніколи того не соромився, хтось говорить що це прояв слабкості. Але - ні . Це показник сили та незалежності від чужих думок. Якщо ти здатен показати та прийняти себе розбитим в переживані за близьких тобі людей, ти здатен втиснути своїм сильним безкомпромісним характером всіх інших.
Мене всі знають як завжди веселого та безпроблемного товариша.
Ніхто не знає що я переживаю в середині та що мені болить, навіть сьогодні почув від працівників що якби я не сказав то вони нічого б і не зрозуміли.
Виходить що я також людина що має емоції та почуття. Виходить що мене також можна ранити в певний спосіб. Я не такий вже і твердий. Але того ніхто ніколи не зробить, тому що я завжди тримаю голову до гори і всі впевнені що живу як вареник в маслі та навіть на 10% не уявляють який смерч емоцій та думок я маю кожного дня.
Це мабуть найважче прийняте мною рішення. Я буду платити часом що міг би провести з ними за розвиток та підьйом по кривій прогресу, заради майбутнього карапузів. Розумію за втрачені роки та неналагоджений контакт. Але я вирішив що так буде найкраще. Так - важко. Так - болить.Аж ріже. Та я обираю майбутнє а не теперішнє.
Виглядає то егоїстично, проте перспективно. Може вони втратять це тяготіння до мене, та я заплачу цю свою ціну за їх майбутнє спокійне життя.
