І що, як далеко ти вже забіг?
Озирнись.
Де та крапка, від якої все почалось?
Не видко?
Далеко, далеко в спогадах сидить. Та вже і не згадаєш того фінішу, який стрімко перетворився на старт.
Молодець, далеко втік.
Так швидко біг, що забув жити.
Хлопче, схаменись!!!
Дозволь собі відпочивати.
Тобою керує страх. Він не дає тобі зупинитись. Два роки, безперестанку біжиш. Не помічаєш взагалі нічого довкола. Наче дитина, заплющив очі та стрімко втікати, не озираючись і не зупиняючись.
Мабуть, вже час усвідомити. Ти взагалі не відірвався від того минулого, де вперше відчував на стільки сильний страх.
Чому? Все просто. Ти переміг той стан.
Згадай які випробування тобі довелося пройти. З кожним новим викликом долі ти наближався до перемоги. Але ментально все ж таки програв. Зрозумій, ти втікаєш від мильної бульбашки. Ти досі боїшся, тому і біжиш. Навіть не зрозумів коли все змінилось.
Ще два роки тому, не міг і хліба собі купити. Пакетик (100-гр) самої дешевої каші, ділив на 48 годин. Більшого не міг дозволити. Від того стану ти біжиш і досі. Саме завдяки тому страху, ти зміг швидко досягнути певних вершин.
Та вже досить боятись і втікати.
Чому ти досі несешся як навіжений?
Кому ти намагаєшся щось довести?
Прошу тебе, почни нарешті жити.
Куди поділись дружні прогулянки?
Коли востаннє ти десь відпочивав?
У відповідь лиш тиша…
Зупинився? Усвідомив? Що саме?
Задалеко ти забіг.
Живучи в центрі столиці, ти ділиш квартиру з котом. Сенс того росту, якщо успіх немає з ким розділити? Прикольно, що кіт має свою кімнату, та це прикольно лиш пару секунд. Де поділась та посмішка яку неможливо було затерти з обличчя? Ти, друже, загруз в рутинні, яку сам і створив.
Втекти тобі вдалось, та не від страху. Ти втік від емоцій, знайомих, подорожей, відпочинку, просто від життя.
Та і писати ти почав лиш через брак живого спілкування.
Фінанси та матеріальні блага взагалі не вартують втрачених емоцій.
Заможна людина — не та, що в палаці живе; а та, що і серед поля буде щасливою.
