Коли на небі дуже низько висять хмари, то одразу зникає відчуття безкрайнього простору і все стає компактним, попри відстані і масштаби. Саме таке відчуття у мене виникло вчора, коли опинився на одному з оглядових майданчиків Києва.
Краєвид на київський Поділ з цього місця відкривається в максимальній перспективі.
Та мені дуже не подобається в цей осінній період під хмарами, як все неначе уніфікується в одному сірому тоні, в якому зливається все - небо, вода, будинки. Дуже меланхолійний, я б сказав, краєвид. Але для того ми і маємо переваги змінності сезонів, що можемо бачити звичні краєвиди в зовсім різних фарбах.
