На початку 2000-х років, під час навчання в Національній музичній Академії України (консерваторії) відбулися основні моменти "просвітлення" в моєму житті. Саме в стінах Академії, серед переважно російськомовних викладачів і студентів я вирішив послуговуватись українською мовою, бо це був чи не єдиний на той час механізм не збожеволіти від оточуючого захоплення "російською культурою".
In the early 2000s, while studying at the National Music Academy of Ukraine (conservatory), the main moments of "enlightenment" in my life took place. It was within the walls of the Academy, among mainly Russian-speaking teachers and students, that I decided to use the Ukrainian language, because it was almost the only mechanism at that time not to go crazy from the surrounding fascination with “russian culture".
Вже тоді зсередини стало очевидним підлабузництво тодішнього ректора, до речі, батька нинішнього - перед діячами російської культури, а особливо - зародження корупційних схем, пов'язаних з навчанням китайських студентів. Згодом цей потічок чорного налу переріс у справжній водоспад, під яким ніжиться керівництво закладу. Тому, звісно, змінювати вони нічого не будуть і не хочуть, а ім'я Петра Чайковського в назві Академії - це їхній пін-код до безлімітних рахунків.
Even then, it became obvious from the inside that the then-rector, by the way, the father of the current one, was conniving with the figures of Russian culture, and especially the emergence of corruption schemes related to the education of Chinese students. Over time, this stream of black cash grew into a real waterfall, under which the management of the institution caresses. Therefore, of course, they will not and do not want to change anything, and the name of Pyotr Tchaikovsky in the name of the Academy is their pin code to unlimited accounts.
Але навчальний заклад, це не їхня власність і не їм вирішувати долю академії. І дуже добре, що нарешті це почали усвідомлювати і притомні викладачі та студенти. Ходити коридорами, обвішаними портретами російських імперських композиторів з триколорами і спостерігати, як слизьке керівництво викручується у виправданнях величі і потрібності "російської культури" на другий рік повномасштабної війни - терпець увірвався.
But the educational institution is not their property and it is not for them to decide the fate of the academy. And it is very good that at last the conscious teachers and students began to realize this. To walk through the corridors hung with portraits of Russian imperial composers with tricolors and to watch how the slippery leadership twists and turns in justifications of the greatness and necessity of "Russian culture" in the second year of a full-scale war - one must have a lot of psychological stability.
І от, нарешті - мирний масовий протест під стінами свого навчального закладу організували активні студенти. Бо складалося враження, що там вже немає кому боротися за свої переконання. Вимоги студентів прості:
прибрати ім'я Чайковського з назви Академії, прибрати картини з російською символікою, повернути професорів, які написали заяви на звільнення в знак протесту, і яким ректор їм підписав.
And finally, active students organized a peaceful mass protest under the walls of their educational institution. Because there was an impression that there was no one there to fight for their beliefs. Students demand three things:
to remove Tchaikovsky's name from the name of the Academy, to remove paintings with Russian symbols, to return the professors who wrote applications for dismissal as a sign of protest, and which the rector signed.
І я згадую 2004 рік, коли в розпал Помаранчевої Революції прийшовши на лекцію до одного з викладачів почув від нього: "Ти чого тут? Йди на площу, там зараз твориться історія!".
And I remember 2004, when, at the height of the Orange Revolution, I went to a lecture and heard from one of the teachers: "Why are you here? Go to the square, history is being made there now!".
