Помітив, що з першим теплом весни вже який рік поспіль я стаю справжнім котофобом. Ні, я не роблю погано пухнастикам ні в яких сенсах. Але вони влаштовують мені справжні психологічні тортури у зв'язку зі своїм весняним сезоном кохання.
I noticed that with the first warmth of spring, for several years in a row, I have become a real cat-phobe. No, I'm not badmouthing furries in any sense. But they arrange real psychological torture for me in connection with their spring season of love.
Якось так склалося, що саме під нашими вікнами коти обрали собі місце для побачень. І ці несамовиті крики серед ночі тривають кілька тижнів поспіль. Іноді ці звуки нагадують гучний стогін людини, наче від страшної болі і хочеш чи не хочеш, але твоя психіка реагує на це відповідно, переводячи тебе автоматично в стан емоційної тривоги.
Somehow it happened that the cats chose a meeting place under our windows. And these frantic screams in the middle of the night continue for several weeks in a row. Sometimes these sounds resemble a loud groan of a person, as if from terrible pain, whether you like it or not, but your psyche reacts accordingly, automatically putting you in a state of emotional anxiety.
Тому в цей весняний період я надаю перевагу котикам на деревах. Ці ніжні маленькі пухнасті бруньки приносять лише позитивні емоції, наче компенсуючі всі завдані незручності за братів своїх тваринних.
Therefore, in this spring period, I prefer cats in trees. These gentle little fluffy buds bring only positive emotions, and compensate for all the emotional inconvenience caused by real cats.
