Згадуючи себе у дитинстві, дивуюсь приступам безстрашності на межі з дурістю.
Ну от уявіть, залізти на дах 9-ти поверхового будинку, сісти на його край звісивши ноги і розглядати, що ж там внизу?
Пам'ятаю свій спокій і абсолютну відсутність страху коли ти сам, і постійний стрьом в аналогічній ситуації, коли з тобою ще вилізли друзі. Тобто за свою дурість тобі не страшно, а за їхню, навіть дуже. Бо схопити когось сидячого на краю за плечі з криком: "я тебе тримаю, не падай" - викликало у всіх якийсь неймовірний захват, тільки не в того хто був на краю.
А ще однією розвагою було наповнювати повітряні кульки водою і скидати донизу на асфальт. Видовище справді було неймовірне, а слід від такої "бомби" на асфальті розлітався на десятки метрів.
А які безумства робили в дитинстві ви?
