Вчорашній день можна назвати історичним для нашого села. Адже всією громадою ми зібрались для запуску процесу вигнання московського патріархату з нашої церкви і зробити нашу сільську церкву відкритою для людей, а не зібранням маргіналів і шанувальників "рускава міра". Довгий час величезна, майже тисячна проукраїнська сільська громада нічого не могла зробити з десятком "кіріловських" релігійних фанатиків, які прикривались всілякими дозволами, законами та гоніннями, яких начебто вони зазнають.
Та нарешті, прийняті державою закони дозволили в нормальний, демократичний спосіб змінити цю ситуацію, чим ми і вирішили скористатись, створивши релігійну громаду села. Цією громадою ми провели збори, обрали всі необхідні керівні органи управління, проголосували потрібні рішення та звернення до ПЦУ, аби перейти під протекторат визнаної української канонічної церкви.
Дуже цікаво на зборах було побачити дідуся, якому вже більше 90 років і який приніс на збори збірник великодньої відправи 1922 року українською мовою. Виявляється, його дід був священником нашої церкви до радянської окупації. Його родина зазнала репресій від радянської влади, давню сільську церкву було зруйновано комуністами. І все життя дідусь зберігав цю святу книгу в сподіванні, що колись українська церква повернеться в Україну.
І вчора треба було бачити те щастя в очах дідуся, який дочекався на повернення української церкви. І хоч будівля нашої сільської церкви вже інша, ніж була колись, але церква - це не стіни, а це люди, які створюють атмосферу любові до своєї країни та громади.
Попереду ще певний юридичний процес переходу підпорядкування нашої церкви, але показово, що вже сьогодні промосковський батюшка з піддяканами спортивної статури вивозять все, що можна вивезти з приміщення церкви. Сподіваємось, ми їх тут більше ніколи не побачимо.
