І все ж, ні, ніякі віртуальні стосунки не можуть замінити реальні. Навички живого спілкування є відмінною особливістю соціалізованої людини.
Аргументом на користь моєї думки може бути те, що найважливішим у спілкуванні є взаємодія між людьми. По-перше, візуальний контакт. Кожен, навіть сам того не помічаючи, по міміці розуміє настрій, стан та зацікавленість свого співрозмовника. Далі йде мова жестів. По ній ми можемо з’ясувати характер людини, краще зрозуміти суть речей, які вона хоче донести. Але найважливішим є те, що співрозмовники не можуть сховати свій інтелект за екраном, а повинні керуватися своїми знаннями швидко та й взагалі, вміти ними оперувати. В он-лайн переписках всього цього немає.
Життя дає нам багато прикладів стосовно даної теми. Майже кожен день я зустрічаюся з людьми для яких віртуальне життя реальніше ніж звичайне. Це і однокласники, знайомі та просто оточуючі. Відверто кажучи, в цих людей зовсім немає друзів і це можна зрозуміти. Мене також не тягне до спілкування з ними. А все тому, що в більшості з цих людей немає навіть базових навичок спілкування. Зрозуміло, що людям з ними не цікаво.
До того ж, віртуальне спілкування передбачає відсутність тактильних контактів. У науці існує таке поняття як «тактильний голод». Рукостискання, обійми та звичайні дотики мають велике значення для нашого здоров’я. Якщо «голод» буде дуже тривалим, людині грозить зниження концентрації уваги, загальмованість мислення та погіршення настрою в цілому. Тому живе спілкування для здоров’я корисніше.
Найкращим прикладом такого розуміння є реальні історичні події. У 1945 році психоаналітик Р. Шпиц спостерігав за немовлятами у дитячих будинках. Як виявилося, діти, що перебували без достатньої кількості дотиків у подальшому мали проблеми із психікою.
Онлайн спілкування ні в якому разі не може заміните реальне. Так, іноді віртуальна розмова може бути зручнішою або приємнішою ніж жива, але це ніколи не дасть того ефекту реального, неповторного життя, як це може зробити традиційна бесіда.