Покутники- це такі небіжчики, що по причині гріхів, яких допустилися при житті, не можуть на тім світі мати спокою доти, доки самі їх не загладять або ж хтось із їх рідних чи знайомих це не зробить. А до того часу вони тиняються по світові і терплять та зносять різні прикрості, відповідні до величини їх злочину. Найкраще ілюструють це такі приклади:
▪️Чоловік покутує за те, що одружився зі своєю комою, наслідком чого земля не хоче його приймати до себе.
▪️Інший чоловік покутує тому, що вмер несповіданим, і домагається, щоб хто зробив це за нього.
▪️ Багач покутує за те, що завжди брав у бідного нюхати табаку, а сам не купував ніколи, успокоюється він лише тоді, коли його син дав тому бідному волів за винюханий табак.
Навіть попи, хоч і являлись слугами господніми, мусили не раз покутувати у світі живих. Так один піп покутував за те, що казав поховати себе у брудній сорочці. Коли дали йому чисту сорочку, він перестав з'являтись. Інший священик покутував, бо брав гроші за служби, а не відправляв сіх.
Загалом, час покут неозначений і майже все залежить від складу обставин.
(Картинка з інтернету)
🔹️Повісельники
Повіседьники, як і потопельники, мають право ходити по смерті сім років і лякати людей. Коли хтось повіситься, можна було це відразу ж дізнатся, бо починалася велике буря.
Повісельники могли ходити к людській подобі або якійсь іншій. Так, дівчина, яка повісилась, ходить по лісі розплетена і на переміну то співає, то плаче. Або ж, повісельник може показатися у вигляді хорта, індика, а іноді навіть жердки, що йде.
Повісельники продовжують земне життя на тому світі, це видно з того, що один із них жениться і запрошує на весілля свого живого товариша, який дійсно йде туди і вертається назад здоровим. Весілля, до речі, відбувається як і у живих людей.
Коли хтось хоче позбутися мерця-повісельника, аби не являвся більше, то потрібно його вдарити навідліть, як усяку нечисту силу. Якщо найняти по ньому богослужіння, то той також перестане докучати. Найліпше, однако, посіяти від дому до гробу покійного, мак; він зможе лише тоді явитися, як мак визбирає, але це неможливо йому зробити, бо серед роботи заспіває когут, і він провалиться під землю.
Людей, які повісилися, у народі називали дітьми диявола. Хати, де це відбулося, не жили більше, їх залишали напризволяще.
Людину, яка повісилася, не хоронили на загальному кладовищі, а закопували на межі полів, поклавши в рот залізний цвях із борони, і пробивали груди груди осиковим тупо затесаним кілком. Без цих засторог покійник міг би наробити багато шкоди, тому що, має силу, яка домалагає йому вставати із домовини, як думали тоді люди.
Вішальника прирівнювали до чорта, адже коли людина кінчала з собою, його душу забирали чорти. Люди боялися місця, де був вішальник. Дерево, яке б воно не було, чи то дуб, чи хвоя, люди рубали, щоб воно більше не росло, адже якщо ростиме, то на тому місці ще хтось повіситься.
(Картинка з інтернету)
