Волхви — це вибрані богами люди, посередники між небом і землею, виконавці волі богів. Чарівники, вміли гадати по сонцю, місяцю і зорям, птахах, тваринах тощо.
Є люди, котрі несуть у собі дві душі — світлу і темну, які між собою завжди борються; такі люди з подвійною душею не знаходять щастя у житті. .Людина повинна шанувати безсмертну душу, не давати її в наругу ні на цьому, ні на тому світі. Планети та зірки в залежності від розташування їх на небі, мають великий вплив на людину, наділяють одних особливим даром розуму. Тоді в ці душі небесні світила вливають зоряний дух предків. Такими чудовими властивостями володіли волхви. Волхви, або як їх ще називають кудесники, — давньоукраїнські жерці, обранці богів та виконавці їхньої волі. В народі їх за пророцтва називали ще віщими людьми. Пізнавши великі тайни світу, волхви ставали для свого оточення людьми недосяжно вищими, бо їх очам відкривалися інші світи, інші цінності.
Пізніше від них пішли інші чарівники—ворожбити — тобто ті, що ворожать; знахарі — ті, що знають про недуги та майбутнє; відьмаки, відуни, відьми — ті, що вміють чарувати. То пізніше волхвів—кудесників стали несправедливо називати слугами нечистої сили.
Боги шляхом різних природних явищ виражають свою волю людям, а їм у свою чергу залишається лише зрозуміти та пояснити те чи інше явище. Всі ті чудесні речі, які відбуваються на землі, раніш формуються в царстві бога. Волхви володіли таким даром розуміти дане богами знамення, а тому стали посередниками між землею і небом, щоб зберегти тайну життя і смерті для людини.
Жерці в давній Оріані належали до найвищого стану суспільства, своїми значними духовними знаннями служили йому, бо вміли володіти розумом людини. Вони були носіями та хранителями віри предків, возносили молитву богам, виконували жертвоприношення та ворожіння. Відомо, що в часи Київської Русі волхви виступали проти чужої віри і віщували, що її прийняття призведе до тяжких наслідків, протягом тисячі років. Та не зважаючи на те, скільки мук та страждань принесе чужа віра нащадкам їх, народ розірве ті залізні релігійні ланцюги. Пророцтво мудрих волхвів збувається нині!
Жрець — той, що приносить жертви. Від інших людей жерці відрізнялися білим одягом та довгим волоссям, вони мали право відпускати довгу бороду. Кожне плем’я чи поселення в древній Оріані мало свого волхва. Усіх їх очолював головний волхв — Жрець Держави, який був близьким до князя. Атрибутами волхвів були пряслиця, з своєрідним оком —дірочкою з астральними знаками (місяця, сонця, сузір’їв) для спостережень за небесними світилами, а також різні символи, жезли... Жерці завжди із собою носили жезл з навершям з кількома дзвіночками. При ударах палицею об землю створювався мелодійний звук, який служив для відлякування злих духів. Вони жили в лісах біля великих річок, серед духмяних квітів, птахів та звірів. Там волхви та їх учні читали священні книги, приносили небу молитви, а богам жертви. Пили лише воду, їли овочі та корені, а ложем їм служило листя та трава
Тільки волхви мали право входити до святилища. Окрім волхвів—чоловіків, були також жінки—волхвині, які прирекли себе для служіння богам, та старі жінки, які віджили своє подружнє життя. Жінок, які вміли чаклувати та передбачати майбутнє, називали потворами або потворницями, бо вони вміли «творити» чудеса. Після запровадження чужої християнської віри це слово стало вживатися з негативним забарвленням. Давні жерці були досить високоосвідченими особами в Оріані. Вони говорили, що той, хто є вільним на землі, залишається таким і в зоряному царстві.
("Зустріч Олега з Вохвами" Васнєцов)
- Матеріали взяті із праць Войтовича