Серед фільмів, які я боюсь радити, — “Сталкер” Андрія Тарковського. Не тому, що він поганий. А тому, що після нього світ більше ніколи не виглядає однаково.
Це не фантастика, не трилер, і навіть не про Зону. Це — подорож у саму суть віри, сенсу, страху й бажань. Кожна сцена тягнеться повільно, як роздуми в тиші. Кожне слово — як питання без відповіді.
Три персонажі: Письменник, Професор і Сталкер. Три типи людини. Три способи бачити світ.
Знаєте, після фільму я зрозумів одну річ: Зона — це ми самі. І те, що вона “дає” — залежить від того, що ми насправді носимо в собі.
Тарковський не знімає для очей. Він знімає для совісті.
Дивився? Як гадаєш, чого вони так і не увійшли в Кімнату?
