Посилання на фото дивіться тут
Пройшло чи мало років перш ніж я з дружиною їздив в друге до Криму в санаторій імені "Миколи Бурденка".
Це була дуже яскрава поїздка, і дуже сподобалось нам, до обіду проходили всі процедури. А потім на екскурсії по місту "Саки".Посидіти на тирасі, чи походити містом де були красиві місця. Саме місто розташоване в низовині, на сході Кримського півострова.
В Криму багато профілакторій та санаторіїв для інвалідів з ДЦП. Ми з дружиною і є такі інваліди. Останній раз ми були в санаторії 2004-му році. Та то було останній раз, а через десять років Крим буде захоплено Росією, і ми ні куди не будемо їздидити.
Да є у сусідній області профілакторій та не по наших грошах. Тому що їхати з домівки на сорок п'ять діб та пустити квартирантів на короткий термін не хочеться. Та в санаторії в Криму було багато друзів, та знайомились ми по приїзду в санаторій і прощатись з друзями було так тяжко.
В цьому ж санаторії лікуються і ті люди які постраждали в автоаварії.
Та це ще не всі події що трапились з нами. Ми познайомились з людиною після автоаварії зовуть її Алла Миколаївна. Вона з Одеси ми з дружиною з дружились з нею так що і водою не розлити ми та і зараз через стільки років дзвонимо їй й поздоровляємо з днем народженням і з усіма святами, та вона теж не відстає від нас. Так і дружимо стільки років поспіль.
Та я хочу розповісти про один випадок що стався з нашим приятелем і його сімєю в "Саках" він з дружиною, та ще з маленькою донькою, приїхали в цей санаторій на відпочинок й підлікуватись. І як водиться Українцям привезли з собою прапор України та й розмовляли українською мовою в санаторії не сподобалось те що Віктор так звали нашого приятеля розмовляє українською мовою та попросили його не розмовляти рідною мовою, а розмовляти на Російській на що він відповів що "Крим це Україна!!!" і якою мовою йому розмовляти то це не кого не стосується. І його попросили ввічливо покинути санаторій бо уже тоді були проросійські налаштовані люди це було у 2003-му році, так вони та приїхали до дому не долкувавшись. Та на наступний рік поїхали ми з дружиною, нам уже з порогу заявили що лікуватись в санаторії можна, тільки при тих мірках які встановила адміністрація санаторію. Так І лікувались ми до самого кінця. Та коли прощались з Саками і з санаторськими друзями то знали що приїхати сюди вже не в зможемо тому що росіян ставало все більше, а українців все менше і менше.
Віктор помер у 2007-му році не дожив до анексії Криму сім років. Так а жінка його померла у 2010-му році, а з їхнєю донькою ми зв'язок втратили у 2012-му році та після цих подій шо трапилтсь у 2014-му році де відбулася анексія півострова де заборонили символіку України. В друге не було змоги поїхати до санаторію на лікування.
