Все було так давно, що і сам не згадаю як і яким це було.
Згадую в дитинстві, в нас був, один маленький літачок. Так ось, у літачка відламалось одне шасі, але літати він міг ще довго, і ми експлуатували його, як тільки могли. Літав він й над лісом, й дощову погоду. Літак тільки боявся темноти. Й ось ми с братом вирішили запустить літачок в ніч, і як би не одне що ми не врахували, що він не повернеться до рідної домівки.
Ось запустивши літачка, зі шляху, ми довго чекали його, та він не повернувся, й пішли до домівки. Та на другий день, ми пішли шукати його, де він впав. Й знайшли його, не близько, аж на дереві у сусіда.
У сусіда, росла груша дичка, ось він й зачепився за високу гілку, й не упав на землю, а так й висів там.
Здійнявся не великий вітерець, та літак не падав, ми пробували запустить моторчик, та було дуже високо, що зарядки не хватало, та все-таки довилось запустити мотора, й літачок змив догори, й плавно спустився нам під ноги.
Та щастя тривало не довго, у нас з братом, був один план, запустить літак над нічною річкою, ми вийшли увечері до берега річки, й запустили, літак в небо пролетів, трохи долетів до середини річки, й заглух, й рухнув, с десяти метрів в річку, та я не добре плавав, й не зумів спасти свого літачка.
Та де він, й що з ним сталось, ми не знаємо досі.