Завершив читати Пітерсона (12 Rules for Life), і одна з багатьох цінних та цікавих ідей із його книги, це ставити собі (письмово) складні питання зі щирим бажання отримати відповідь.
Простіше почати із простих загальних питань. Згодом перейти, якщо відчувається поштовх, до складних і глибоко особистих — саме тих, які хотілося б вирішувати в останню чергу через їх складність. Краще використовувати саме ручку і блокнот, а не клавіатуру.
Це — звертання до Невідомого. Супроводжувати це звертання мусить непримхливий сумирний настрій та віра у те, що відповідь від Невідомого буде корисною і правдивою, відповідною до твого положення.
Пітерсон особисто це робив особливою ручкою з ліхтариком. Цією ручкою зручно писати у темряві Просвітлені Слова, що особливо потішило Пітерсона своїм переносним смислом.
І це, безумовно, форма молитви.
Що, знову ж таки, передбачає віру у те, що Той, Хто тобі відповідає, це саме Той, до Кого ти звертаєшся.
Нігіліст сказав би, що ти звертаєшся сам до себе. Хай би і так. Але тоді однаково ти мусиш вірити у те, що Ти-Невідомий бажаєш собі добра, а не навпаки. Якщо Ти-Невідомий хочеш себе зруйнувати, то немає смислу звертатись до Нього. Навіть більше: це гарантує приреченість всього твого Буття на страждання.
Цікаво, що само бажання поставити собі питання — правильне питання — приходить теж із невідомого (або від Невідомого). Подумай над тим, звідки з’являється думка. Як правило, одна думка продовжує і доповнює попередню думку або відображає поточний настрій та крутиться по колу. Але сама здатність припинити потік думок та мислити в певному напрямку визначається особистою Волею. І джерело Волі, це уже складне, широке і глибоке питання: філософське воно, богословське, чи біологічне — так донині остаточно і невідомо.
В православній літературі також відмічається: бажання молитви приходить по милості і по волі Духа. Сама молитва, це уже добровільна відповідь молитвеника на поклик Духа. Воля молитись походить не від самого молитвеника: це важливо, тому що коли він вважає себе джерелом духовного поштовху, то впадає у тонку гординю і самообман.
До того ж, якщо Господь Сам рухає тебе на молитву, значить Він хоче донести до тебе щось важливе. Можна, звичайно, і відмовлятись від такого поруху, коли він виникає.
Пітерсон ставив Невідомому і загальні і конкретні питання. Що мені робити зі своїм життям? Як мені розподілити час сьогодні? Як мені пережити смерть дитини?
Питання може бути і неправильним само по собі. Так само і у відповідь може бути примішано забагато “від себе”, особливо якщо в прохача немає готовності почути дещо винятково неприємне. Однак і Пітерсон, і Святі Отці запевняють, що довіра до Невідомого та віра у Його благі наміри згладжує можливі небезпеки від такої духовної вправи.
Мені прийшло на думку порівняти цю вправу із десятками видів гадання: таро, астрологія, руни, гадання на книзі тощо. Їх суть усе ще полягає в довірі до Невідомого та вірі, що тлумач правильно оберне відповідь у слова. Однак вони використовують певний матеріальний посередник, і я не берусь судити, добре це чи погано, ефективно це чи ні. Однозначно, такий варіант передбачає більшу довіру до Зовнішнього (матеріальний посередник, сторонній професійний тлумач), ніж до Внутрішнього (власне, сам запитувач).