Із початком війни (точніше, з її продовженням і переходом в гарячу фазу) мене потягнуло писати пости з ухилом в політику, хоча я сам хотів би, і планував, накидувати сюди різні більш-менш віддалені від безпосередньої реальності філософські, релігійні, та психологічні текстики. Всі три названі області, однак, завжди безпосередньо стосуються реальності, хоча і здаються абстрактними і стосунок цей неочевидний.
Отже стосовно України, українськості, буття українцем... Що це взагалі? І чому це питання виникає?
Коли-небудь іншого разу я детальніше опишу всі внутрішні конфлікти (“фрагментарність свідомості”), які не дають чітко уявити собі образ середнього, масового українця. Коротко:
- говорить українською чи російською (що трохи корелює із “западенець” чи “східняк”);
- належить до міщан чи селян (та означає себе, відповідно, як такого, і в більшій чи меншій мірі, відкрито чи скрито зневажає протилежну групу);
- авторитарний чи ліберальний (що типово сплутується із “правий” чи “лівий”).
І багато іншого, що характерно для багатьох суспільств і не є чимось винятковим. Але саме для українців, і саме під час війни, стає дуже яскравим і дуже небезпечним.
Кажуть, що внаслідок агресії Росії, почала викристалізовуватись і кріпнути українська національна ідентичність. Коли я бачу сторони конфлікту (українці з українцями) і чую, як конфлікти переходили у фізичні, то не можу сказати, що ця ідентичність отак враз взяла і, викристалізувавшись, стала зрілою.
Так власне, в чому полягає та “ідентичність”, яку визнає щонайменше половина українців, як свою, і пишається нею? Чому “дякую, Боже, що я не москаль”?
І для себе я, після живих обговорень із друзями на Шипоті, прийшов до висновку, що дві речі точно належать до нашої культури: пісенна традиція та Воля. Їх є певно більше, і я тільки був би радий побачити доповнення в коментарях; і я люблю читати матеріали 
На Шипоті, до речі, я зустрів військового, Олексія, і щось ми розговорились у шатрі, і слухаючи його мову, його ідеї, я до нього вигукнув, “та ви, сударь, анархіст!” На що він у відповідь задоволено підняв футболку і показав татуювання на животі із написом НІ БОГА НІ ПАНА, анархічне гасло. Мені здається навіть, літери були колом описані навколо шести концентричних кіл:
що є також анархічним символом, у західному варіанті так:
картинка звідси: https://soundcloud.com/nomasternoslave
А сама геометрична форма, це частина Квітки Життя, давнього символу рівності і взаємозалежності всіх живих організмів (монад). А може я собі дофантазував, що у нього була Квітка Життя у центрі напису.
Ми говорили з ним далі, і він пояснив, що сам не любить насильство, на що я підмітив, що “це — пацифізм”. Він знову задоволено підняв футболку, на цей раз вище, і показав оце татуювання на грудях:
“Пацифік”, значок руху за мир і ядерне роззброєння.
Отже, Воля або Смерть! Воля до чого і для чого? Щоб жити в мирі та рівності. І мені важко уявити якого іншого еталонного—ідеального навіть—українця, ніж Олексій.
І цього особливого “органу” Волі явно немає у нашого сусіда-кацапа у культурі. Можна сперти це на їхнє невдале географічне розміщення, але що з того.
Більше того, Воля не зобов’язує бути безумовно лояльним до держави і до влади. Наприклад, протестувальники Революції Гідності вийшли у 2008 “проти влади”, тобто вчинили ан-архічний акт. Повторно вони вийшли проти авторитарного проросійського Януковича у 2014. Тому Україна лишилась, власне, Україною і зберегла незалежність.
Є звичайно, і свої небезпеки в анархізмі. Та сама “фрагментарність свідомості”. Наприклад, в період революцій 1918 на Гуляйпільщині виникло анархічне утворення Нестора Махно, але паралельно на Західній Україні виникла Директорія УНР, і між двома утвореннями бували збройні конфлікти. В той же час, Махно у спину тиснув усіма нами гаряче любимий Лєнін Владімір Ільїч, а щоб відбиватись від різних сил із заходу, Махно мусив укладати ситуативні союзи з більшовиками.
Від самої ідеї анархічного устрою, “сучасних” російських і білоруських авторитарних (хоча, точніше, тоталітарних) ідеологів плющить і ковбасить, бо це, як альтернатива їхньому устрою цар-холоп, становить прямо загрозу режиму — я не зможу зараз, на жаль, знайти конкретні інтерв’ю, які це ілюструють. "Сучасні" в лапках тому, що вона застрягли розумінням світобудови десь на рівні католицької Італії 1400-их або Римської Імперії 400-х. Якщо люди масово зрозуміють, що “так можна було”, що можна було "як в Парижі", і "як в Україні", вони дивись і повторять революцію 1918 в Росії і Білорусі. Для сімей диктаторів та їх приближених це буде, м’яко кажучи, некомфортно. Тому вони і атакують наше суспільство, бо бачать його рух в бік стійкого ліберального (волелюбного) устрою.
Ліберальний устрій для України історично природний і зручний: географічне положення, м’який клімат, родюча земля — все сприяло тому, щоб тут співіснували і знаходили спільну мову різні народи. Тут лежав торговий шлях “із варяг у греки”, народи рухались із півночі на південь, із заходу на схід, та назад. Хтось із українських істориків писав, що на Україні до сих пір могла б зберегтись хутірна система окремих, незалежних одне від одного економічно господарств, тому кацапи епізодично із заздрості кидають в наш бік “хуторяне”, вважаючи це принизливим. Козацтво теж асоціюється із Волею, і одне з пояснень походження слова “козак”, це “вільна людина”.
І очевидно, що ліберальні та анархічні ідеї уж зовсім несумісні з нацизмом і масовим психозом “Zа Отечество!” чи “Один народ, одна держава, один вождь”. Анархія — інтернаціональна або антинаціональна. “Ні бога, ні пана" часом розширюють до утопічного "ні націй, ні кордонів”.
І мені цікаво згадати: Володимир Винниченко, політичний діяч Директорії, яку я вже згадував, а також і письменник, у одному із оповідань описує тюрму з політв’язнями (власне, анархістами), і в тюрмі є писані правила, суто на папері, які не виконуються, стосовно того скільки грам хліба отримує в’язень, хто коли чергує, та іншого. Звичайно, самі наглядачі тюрми та лояльні до них в’язні отримують майже увесь хліб (чи цукор, не пам’ятаю) та найкращі умови. Є серед в’язнів один єврей, тихий характером і тілобудовою крихітний, якого призначають на формальну посаду бігати за цим хлібом, бо вважають його безпроблемним і безхребетним. Єврей біжить. І недоотримує, звичайно, хліб. Він не розуміє, як можна не дотримуватись правил, грюкає в залізні двері кулачками до наглядачів, невпевнено обурюється, пояснює, стоїть вперто під дверима, не іде. І зрештою, отримує на всіх, скільки треба, хліб. Чи цукор. Потім, добивається для в’язнів регулярного, як належить, графіку відвідування бані. І з нього уже не сміються. І його вже не товчуть жартома крупніші камеради.
Володимир Винниченко. Талісман.
В Україні живуть різні народи-етноси зі своєю історією та ідентичністю. Але українська національна ідентичність, що здатна їх об’єднати, це саме Воля.