🇬🇧 JUMP TO ENGLISH 🠋
Відносно недавно Дж. Пітерсон опублікував своє “есе” із заголовком “Russia Vs. Ukraine Or Civil War In The West?”, де запропонував розглядати Росію як частину “заходу”, тобто як частину Європи “без всякого сумніву”. Війна в Україні, відповідно, згідно з його “логікою”, це “громадянська війна на Заході”, причому це “війна ідей”.
Вислів “війна ідей” мені приходилось чути і раніше, в зовсім іншому контексті, від іншої людини, і ця позиція була тверезою, на відміну від позиції Пітерсона.
Отже, Війна Ідей, це звичайна суперечка, яка відбувається в безпечному, відкритому середовищі, згідно з певними правилами. Це можуть бути публічні дебати, де публіка оцінює аргументи опонентів, та їхню інтелектуальну вправність загалом; це може бути полеміка, як дуже технічна і хитра форма звернення до публіки і до опонента, що застосовується в політиці. Це може бути діалог людей, чиї погляди дещо не сходяться щодо конкретного питання, але зрештою хтось один відчуває себе переконаним в думці опонента або “роздавленим” його аргументами, або просто більш обізнаним в тому питанні завдяки новим фактам і новим зв’язкам між фактами, які почув від опонента.
Війна Ідей, це складна і серйозна суспільна гра. Ігри досягають своєї мети (естетичне задоволення, задоволення від перемоги тощо) тільки завдяки тому, що граються по жорстким правилами, за дотриманням яких слідкують або самі учасники (як в шахах) або неупереджена третя сторона (як у футболі). Якщо одна зі сторін програє, то вона хоча б програє “справедливо”, в межах ігрових правил. І сторона, що програла, може повернутись до гри із тим же чи іншим противником із шансом на успішний реванш.
Відомо же, що наприклад, у відеоіграх ніколи немає остаточного GAME OVER, бо завжди є REPLAY або LOAD LAST SAVE.
Війна ідей, наприклад, типово розгортається між ліберальним та авторитарним світоглядами, та і взагалі будь-якими парами протилежних точок зору.
Порівнювати збройний конфлікт із війною ідей — хиба. Такою хворобою страждають ідеологи сучасної Росії. У їх розумінні, щоб перемогти ідею, потрібно знищити носія ідеї. Конкретний приклад: українці є носіями ліберально-анархічних світоглядів, які (на думку кремлівських нацистів) складають загрозу авторитарному/тоталітарному устрою їхньої чи то федерації чи то імперії. Ми пам’ятаєм цього рашиста, що стояв на трибуні десь в Пітєрі, і так буквально і говорив (із черепом в руках, з його слів: черепом захисника Азовсталі) — фізично знищувати носіїв ідеї. І в чому ж він драматично провалився?
Не тільки в тому, що його власний череп прикрасила потім діра від “своїх” же ДНРівців, ні.
Цей ноунейм Мангушев провалився в тому, що ідеї є абстрактними сутностями, і їх не можна зруйнувати, знищивши їх носія; вони є вічними, вони відтворюють себе спонтанно заново, особливо тоді, коли “їхній час прийшов”.
Добре було б показати тому рашисту російський же фільм, “Завод”, якого я сам не бачив, але знаю сюжет і смисл: вбивство когось конкретного із певними переконаннями не вирішує ширшу, абстрактну суспільну проблему.
Але в умовах війни ідей можливі варіанти, коли сторони через діалог, дебати, полеміку, досягають компромісу (взаємна часткова відмова від переконань) або консенсусу (взаємна згода за рахунок прийняття частин переконань опонента), або тимчасово розходяться ні з чим, зберігаючи за собою можливість “перевзутись” пізніше. Цей процес потрібний обом сторонам, бо перебуваючи в конфлікті вони стають слабкими до зовнішніх впливів: слабка сім’я, де постійно тривають сварки, слабке суспільство у державі, де опозиційні групи спускаються до насильства проти опонентів, і слабке людство, яке перебуває у внутрішньому конфлікті замість того, щоб уберегти себе від природних катаклізмів, як місцевого так глобального характеру.
І тому я не бачу нічого поганого в “перевзуванні” — коли воно веде до нової, кращої етики і ширшого знання.
Справжнє “руйнування” ідеї відбувається тоді, коли вона переосмислена і включена в інший, ширший смисл, де об’єднуються протилежності. Іншого способу “руйнування” певної ідеї, як підвищення рівня освіти і вільний доступ до неї, підвищення культури спілкування та вільне, безпечне обговорення, без страху стати жертвою насильства за свої переконання, я не бачу.
І тому, до речі, “дякую Богу, що я не москаль”, бо в українському суспільстві незрівнянно більше свободи висловлювань, ніж в нинішньому російському. Арестович щось ляпнув, вибачився, і не втратив при цьому зразу роботу, до нього не прийшли ФСБшники, і йому раптом не прийшло в голову “викинутись із вікна” в знак покаяння.
Щодо людей всередині українського суспільства, які досі їздять на рашистському лозунгу “знищувати носіїв ідей”, і тих хто стоїть за вбивствами журналістів (Каті Гандзюк, Павла Шеремета) і своїх політичних опонентів (Анатолія Кірпи), а також замахами на життя і погрозами розправою? У вас є шанс “перевзутись”. Що ніби-то краще, ніж закінчити як ноунейм Мангушев.
🇬🇧 ENGLISH
Recently, J. Peterson published his "essay" with the title "Russia Vs. Ukraine Or Civil War In The West?", where he proposed to consider Russia as a part of the "West", i.e. as a part of Europe "without any doubt". The war in Ukraine, according to his "logic", is a "civil war in the West", and moreover is a "war of ideas".
I had heard the expression "the war of ideas" before, in a completely different context, from another person, and their position was sober, in contrast to Peterson's.
So, the War of Ideas is a normal argument that takes place in a safe, open environment, according to certain rules. It can be a public debate, where the public evaluates the arguments of opponents, and their intellectual prowess in general; it can be a polemic, as a very technical and cunning form of addressing the public and the opponent, which is used in politics. It can be a dialogue of people whose views differ somewhat on a particular issue, but in the end one person feels convinced of the opponent's opinion or "crushed" by their arguments, or simply more knowledgeable about the issue due to new facts and new connections between facts, which they heard from the opponent.
The War of Ideas is a complex and serious social game. Games achieve their goal (aesthetic pleasure, satisfaction from victory, safety, etc.) only because they are played according to strict rules, the observance of which is monitored either by the participants themselves (as in chess) or by an impartial third party (as in football). If one of the parties loses, then at least it loses "fairly", within the game rules. And the losing side can return to the game against the same or a different opponent with a chance for a successful rematch.
It is known that, for example, in video games there is never a final GAME OVER, because there is always REPLAY or LOAD LAST SAVE.
A war of ideas, for example, typically unfolds between liberal and authoritarian worldviews, and in general, between any pairs of opposing points of view.
It is a mistake to compare an armed conflict with a war of ideas. The ideologues of modern Russia suffer from this disease. In their understanding, to defeat an idea, it is necessary to destroy the bearer of the idea. A concrete example: Ukrainians are carriers of liberal-anarchist worldviews, which (according to the Kremlin Nazis) pose a threat to the authoritarian/totalitarian system of their federation (or empire, whatever). We remember this rashist who stood on a podium somewhere in St. Petersburg and literally said (with a skull in his hands, in his words: the skull of the defender of Azovstal) to physically destroy the bearers of the idea. And what did he dramatically fail at?
Not only in the fact that his own skull was later decorated with a hole by "his own" DNRivtsi, no.
This noname Mangushev failed at realizing that ideas are abstract entities, and they cannot be destroyed by destroying their bearer; they are eternal, they reproduce themselves spontaneously, especially when "their time has come".
It would be good to show that rashist a Russian film, "Factory", which I have not seen myself, but I know the plot and meaning: killing someone specific with certain beliefs does not solve a broader, abstract social problem.
But in the conditions of a war of ideas, some constructive resolutions are available when the parties, through dialogue, debate, or polemic, reach a compromise (mutual partial sacrifice of convictions; or abstinence from actions) or consensus (mutual agreement due to the acceptance of parts of the opponent's convictions and adoption of some actions), or temporarily arrive at nothing, keeping the possibility to "reboot" later. This process is necessary and beneficial for both parties, because when they are in conflict they become weak to external influences: a weak family where quarrels are constantly going on, a weak society in a state where opposition groups resort to violence against the opponents, and weak humanity stuck in internal conflict instead of protecting themselves from natural disasters, both local and global in nature.
And that's why I don't see anything wrong with "rebooting" - when it leads to new, better ethics and wider knowledge.
The real "destruction" of an idea occurs when it is reinterpreted and integrated in another, broader meaning, where the opposites are united. I don't see any other way to "destroy" a certain idea, but increasing the level of education and free access to it, increasing the culture of communication and promoting free and safe discussion, without fear of becoming a victim of violence for one's beliefs.
And that's why, by the way, "I thank God that I'm not a Muscovite", because there is incomparably more freedom of expression in Ukrainian society than in the current Russian. Arestovych blurted out something, apologized, and at the same time did not immediately lose his job, the FSB officers did not come to him, and it did not suddenly occur to him to "step out of the window" as a sign of repentance.
What about the people inside Ukrainian society who still ride on the rascist slogan "destroy the bearers of ideas" and those who are behind the murders of journalists and their political opponents, as well as attempts on life and threats? You have a chance to "reboot". Which seems to be a lot better than ending up as a noname Mangushev.