Eng|Ukr

"We want to live. Our neighbors want to see us dead - that doesn't leave much room for compromise," said Golda Meir, a well-known Jew from Kyiv, when she was Israel's prime minister. Indeed, Israel, like Ukraine, opposed the Arab states, which were willingly nourished by the Soviet Union. The situation in Ukraine now, and in Israel during the hot phase of the war for independence, is very similar.

Of course, Ukrainians did not choose this war. It came to us because hundreds of millions of Russians have failed to secure a democratic change of the government. As a result, in 20 years on the throne, Vladimir Putin has finally lost his sanity and started a bloody war in the heart of Europe.

Despite the fact that the Ukrainians did not choose the war, they want it to end as soon as possible, because their relatives are dying, property is being destroyed, a whole generation of children is growing up in conditions of constant anxiety. That is why Ukrainians and Western partner countries have high hopes for the ongoing talks between the representatives of Russia and Ukraine in Istanbul. But do these negotiations have any prospects and should we hope for their success right now? Let's have a look. I will divide this topic in two parts, in the first one we will talk about the preconditions – the situation at the time of negotiations. Second part is already publieshed.

Preconditions on the battlefield as the basis for negotiations

One should understand which "cards" both parties have when they arrive to the negotiations. So, let's consider the current disposition of forces as of April 1, 2022. Judging by the reports of Western intelligence, we have the following picture:

Russia

Russia started the war with surprisingly ambitious goals. State propaganda promised to "take Kyiv in two days." The military leadership demanded the demilitarization and conquest of Ukraine, as well as "denazification" – that’s how Russians call the destruction of the national identity of Ukrainians. What have the Russians actually got:

• The largect of the captured cities is Kherson. Its population is about 400,000. Of course, this is not a small city, but these "achievements" are not comparable to the original goals of the Russians. At the same time, the captured Kherson is almost not controlled by the Russians, as the population does not cooperate with the occupiers;
• the war lasted 37 days, during which time the Russians not only suffered heavy losses, but also retreated on many frontlines. The Armed Forces of Ukraine have launched a counteroffensive and are gradually liberating the settlements around Kyiv. There are also significant positive developments for Ukraine in the southern direction;
• because the Russians lost the initiative, from the end of the first week of the war they resorted to open terror, which was personally approved by Putin: the shooting of humanitarian columns, the bombing of civilians, total destruction. This is currently one of the few effective levers for Russia to strengthen its position in future negotiations;
• the fighting spirit of the Russian military is extremely low. They do not want to die, but they retreat despite outnumbering Ukrainians several times. Soldiers are at war with outdated machinery and equipment; they do not have normal means of protection;
• sanctions pressure on Russia is so strong that in 4-5 months they will not be able to meet even the basic needs of the population. That is why time is playing against the Russian delegation in the negotiations;
• Russia's gas transportation system passes through Ukraine; huge storage facilities are on our territory. There are no gas storage facilities in Russia itself. Currently, the Ukrainian gas transportation system is the only opportunity for Russians to trade gas with Europe, so they cannot damage the infrastructure of this gas pipeline, otherwise they will lose the second most important source of income;
• Russia can only win by "Zergling rush", which means they can win with quantity, but not quality. That is, in order to achieve victory, they desperately need to conduct a total mobilization. But Putin cannot do so openly, as most of the population does not support it. While it is a question of contractors and a professional army fighting in Ukraine, the Russians are happy with everything, but when it comes to their children, it could turn into mass riots, for which the Russian state machine is not ready yet.

Ukraine

The defense of Ukraine is extremely successful, given the significant quantitative and technical advantage of the advancing army. However, there are a number of points that weaken our negotiating position:

• The Armed Forces, before the war, had just over 200,000 personnel. Thanks to the mobilization and intensive training of territorial defense forces, the country can use about 250,000 personnel from reserve. In total, this is 450,000 able-bodied troops. Russia attack was supported by 170,000-200,000, but they still have reserves of about 950,000 and 30,000-40,000 of the Belarusian army. Which means that during the long war of attrition, the Ukrainian soldiers will physically "off" earlier than the orcs. But all this is possible only if Russia can mobilize more reservists;
• the Armed Forces of Ukraine do not yet have offensive weapons to reconquer the cities in the South. But negotiations on the provision of such weapons are already under way with our Western partners;
• in Ukraine there is no possibility to respond to missile strikes;
• the war significantly crippled the country's economy, as well as caused the outflow of able-bodied people abroad. These losses are partially offset by the Allies, but in the long run they deplete the country.

Nevertheless, the Ukrainian army is much better prepared than the Russian one; it has real combat experience, clear motivation (soldiers fight for their home), better technical equipment and comprehensive support from its own population. We have significant financial, moral and technical support from the European countries and the United States. Russia, at the same time, has no public allies.

Tomorrow I will publish the next part, where I will discuss in detail what limits both sides in the negotiations, and summarize the topic.

Чи є перспективи у дипломатичних переговорів між Росією та Україною? Частина перша – передумови

“Ми хочемо жити. Наші сусіди хочуть бачити нас мертвими – це залишає не надто багато простору для компромісу” – це слова відомої київської єврейки Голди Мейр, сказані у часи, коли вона була прем’єр міністром Ізраїлю. Дійсно, Ізраїль, як і Україна протистояв арабським державам, що їх охоче підживлював ресурсами Радянський Союз. Становище України зараз, та Ізраїлю в часи гарячої фази війни за незалежність, дуже подібні.

Безумовно, українці не обирали цієї війни. Вона прийшла до них через те, що сотня мільйонів росіян не змогли забезпечити у себе демократичну зміну влади. Відтак, за 20-ть років “на троні” Владімір Путін остаточно втратив здоровий глузд і розпочав кровопролитну війну у самому центрі Європи.

Попри те, що українці війни не обирали, вони хочуть її якнайшвидшого завершення, бо ж гинуть їхні рідні, руйнується майно, ціле покоління дітей росте в умовах постійної тривоги. Тому такі великі надії українці, та й західні країни-партнери покладають на переговори, що тривають між представниками Росії та України у Стамбулі. Та чи є у цих переговорів перспектива і чи варто на них сподіватись просто зараз? Давайте з’ясуємо разом. Поділю цей матеріал на дві частини, у першій будемо говорити про передумови – ситуацію, що склалась на момент початку перемовин. Друга частина блогу вже опублікована.

Передумови на театрі бойових дій – база для переговорів

Слід розуміти з якими “картами” на руках йдуть на переговори обидві сторони. Отже, давайте розглянемо актуальну диспозицію сил станом на 1 квітня 2022. Якщо судити зі зведень західних розвідок маємо таку картину:

Для Росії

Сергій Лавров, міністр закордонних справ Росії. Фото Reuters

Росія починала війну з напрочуд амбітних цілей. Державна пропаганда обіцяла “взяти Київ за два дні”. Військове керівництво вимагало демілітаризації та підкорення України, а також “денацифікації” – тобто знищення національної ідентичності українців. Що ж насправді отримали росіяни:

• Найбільше з захоплених міст – Херсон. Населення – приблизно 400 тисяч. Звісно це не мале місто, але з початковими цілями росіян ці “здобутки” не співставні. При цьому захоплений Херсон росіяни майже не контролюють, так як населення не співпрацює з окупантами;
• війна триває 37 днів, за цей час росіяни не лише несуть значні втрати, але й відступають на багатьох фронтах. Українські збройні сили перейшли в контрнаступ і поступово звільняють населені пункти навколо Києва. Також є значні позитивні для України зрушення на південному напрямку;
• через те що росіяни втратили ініціативу, вже з кінця першого тижня війни вони вдались до неприкритого терору який був схвалений особисто Путіним: розстріл гуманітарних колон, бомбардування цивільного населення, тотальне знищення. Це, наразі, один з небагатьох дієвих важелів для Росії аби посилити свою позицію майбутніх переговорів;
• бойовий дух російських військових украй низький. Вони не хочуть помирати, але поступаються навіть переважаючи супротивника у кілька разів. Солдати воюють із застарілою технікою, та обладнанням, не мають нормальних засобів захисту;
• санкційний тиск на Росію настільки сильний, що вже за 4-5 місяців там не зможуть забезпечувати навіть базові потреби населення. Тому час грає проти російської делегації на переговорах;
• крізь Україну проходить газотранспортна система Росії, де розташовані величезні сховища. В самій Росії сховищ для газу нема. Наразі, українська ГТС єдина можливість для росіян торгувати газом з європою, отже вони не можуть завдавати шкоди інфраструктурі цього газогону, інакше втратять друге за значенням джерело прибутків;
• Росія може перемогти тільки “закидаючи” українських військових трупами. Тобто для досягнення перемоги їй вкрай потрібно провести тотальну мобілізацію. Але Путін не може цього зробити відкрито, так як це не підтримує більша частина населення. Поки мова йде про те, що в Україні воюють контрактники та професійна армія, росіян все влаштовує, але коли прийдуть по їхніх дітей, це може обернутись масовими заворушеннями, до яких Російська державна машина наразі не готова.

Для України

Дмитро Кулеба, міністр закордонних справ України. Фото Reuters

Оборона для України проходить надзвичайно вдало, враховуючи значну кількісну та технічну перевагу наступаючої армії. Проте є низка моментів, що послаблюють нашу переговорну позицію:

• ЗСУ, перед початком війни, налічували трохи більше за 200 тисяч особового складу. Завдяки мобілізації та форсованому навчанню загонів тероборони країна може задіяти ще близько 250 тисяч резерву. Разом це 450 тисяч дієздатного війська. Росія наступала угрупуванням у 170-200 тис, але резервів має ще близко 950 тисяч + 30-40 тисяч білоруської армії. Що означає, що за тривалої війни на виснаження українські військові фізично “закінчаться” раніше ніж орки. Але все це можливо лише за умови, якщо Росія зможе провести мобілізацію;
• в українських ЗСУ поки що немає наступального озброєння, щоб відвойовувати південні міста. Але переговори про надання таких озброєнь уже йдуть із західними партнерами;
• в України нема можливості відповідати на ракетні удари;
• війна відчутно підкосила економіку країни, як і відтік працездатного населення за кордон. Частково ці втрати компенсують союзники, але в довгостроковій перспективі це виснажує країну.

Попри те, українська армія набагато краще підготовлена за російську, має реальний бойовий досвід, чітку мотивацію (солдати воюють за свій дім), краще технічне оснащення та всебічну підтримку від власного населення. Ми маємо серйозну фінансову, моральну та технічну підтримку від європейських країн та США. Натомість в Росії публічних союзників нема.

Завтра я опублікую наступну частину, де детально розберу що обмежує обидві сторони у перемовинах, а також підведу підсумок.