За ці неповних 3 дні, я встиг знову пережити березневі спогади та емоції.
Бруд, негіластво, злість та страх. Кров, гній та смерть. Відчай, зневіра та морок.
Люди зламані окупацією забули такі риси як довіра, смісливість та суб'єктність.
За 7 місяців, личинка російського світу, дала свої плоди у цьому місті - фатальний страх за наявність власної думки. За 7 місяців, росія нав'язала свою авторитарну повістку та підпорядкування силою.
Христоматійний приклад гоббсівського "громадянина". Все що вони зараз роблять, це - виживання. Виживання в умовах кам'яного століття.
Додайте сюди страти та гвалтування, терор та катування. Струмом та голодом, часом та зневірою.
І нажаль, там був удобрений ґрунт для цієї лічінки. Зараз я стану намагатися пояснити причини утворя цього добрива у ґрунті, це тема для окремої серії дописів.
І незважаючи ні на що, люди які пережили весь цей спекрт емоцій, не бажають залишати свої домівки. Вони їх не покинули до початку бойових дій, вони їх не покинули під час та відмовляються це робити і після. Мені це важко усвідомити, а ще важче прийняти.
Довоєнна легкість цього міста була затьмарена свинцевою ходою імперії. Але з приходом ЗСУ та українського прапору у міста зв'явилася надія. Надія на НОВЕ бачення сьогоденного себе. Надію на усвідомлення МИНУЛИХ помилок. Та надію на відповідні НАСЛІДКИ за кожні вчинки.
