Під час вишкілу воїнів козаків основний акцент робився на засвоєнні володінням техніки ведення бою холодною зброєю. Це були спис (багнет, піка), шабля (шашка) та кинджал. Але з розвитком військової справи, з ХVІІ ст., активно почала використовуватись і вогнепальна зброя. Козацьке військо, на відміну від європейських армій, не поділялося на тих хто окремо володів вогнепальною, або холодною зброєю. Козаки були універсальними воїнами. Також вони мали лучників, які вели вогонь, поки перезаряджались рушниці та мушкети.
Ударну силу козацького війська становила піхота, “козирем” якої була раптова атака, або ведення влучного рушнично-артилерійського вогню.
Кіннота використовувалась як допоміжне військо, оскільки в козаків не було можливості утримувати на Січі велику кількість коней. Кіннотники проводили розвідку, переслідування, виконували рейди в тили та фланги ворога, або організовували пастки, засідки.
Звичайно, козаки володіли і технікою рукопашного бою. Але під час битв, як правило, цей елемент бойового мистецтва поступався ефективністю озброєним воякам. Його головна мета – це розвиток фізичної та психологічної стійкості козака, його здатність опинившись в ситуації втрати зброї чи неможливості її застосування дати супротивнику гідну відсіч.
Рукопашне бойове мистецтво складало військово-розважальний побут козаків. Улюбленою розвагою й одночасно додатковим засобом тренування були, так звані, бойові ігри “лава на лаву”, коли зціплена між собою руками шеренга козаків мала “прорвати” аналогічну шеренгу супротивника.
Види бойових прийомів рукопашного бою дійшли до наших часів в традиційних українських танцях, де вони використовувались як танцювальні елементи. Найвідоміший з них – гопак.
Також серед козаків проводились і кулачні бої (бій навкулачки). Це попередник сучасного боксу. Але з середини XVIII ст. такі бої були заборонені через великий травматизм і навіть летальні випадки. Почала побутувати віра, що у таких боях мірялася силами й нечиста сила. І.Котляревський в “Енеїді” навіть описує кулачний бій як: - “Ще чорти навкулачки не бились” – це означало, що ще не настала північ. А в 1743 році у військовий кодекс було навіть внесено спеціальну заборону таких боїв, за що передбачалось і покарання учасників в’язницею. А за вбивство у такому бою могли навіть стратити і позбавити християнського похорону вбивці.
