Головним місцем в кожній українській хаті завжди вважався Покуть - куток по діагоналі від печі, в якому знаходилась поличка з родинними іконами. В народі це святе місце ще мало назву Божник. Так само називали спеціальний рушник, яким огортали ікони. Це робилося не лише для підсилення оберегових функцій рушника, а й з суто практичних міркувань, адже до ікон не можна було торкатись голими руками.
Божники вишивались переважно червоними нитками, а в тематиці вишивки переважали символи води, сонця та рослинні орнаменти.
Зазвичай "божниками" ставали так звані "благословенні рушники", які батьки спеціально виготовляли перед весіллям дітей і якими разом з іконами благословляли молодих на шлюб.
На відміну від звичайних рушників, Божники як правило виготовлялись дуже довгими, як символ довгого життєвого шляху.
