Так на Запорізькій Січі називали козаків, які володіли надприродними здібностями. Характерники як правило були сильними чаклунами, вміли віщувати майбутнє, лікувати хворих і поранених, займалися психотерапією та фізичною підготовкою козаків, зберігали та передавали традиції бойового мистецтва козацтва.
За переказами, характерники вміли зупиняти кров, заговорювати біль, ловити кулі голими руками та ходити по воді і крізь вогонь. Могли ставати невидимими, гіпнотизувати, з’являтися одночасно в кількох місцях та викликати панічний жах у ворогів на полі бою. Також уміли керувати погодою, закликати або відводити дощ.
Найвідомішим козаком-характерником називають Мамая. Також побутує думка, що майже всі козацькі гетьмани, кошові отамани та полковники були характерниками. Але найбільшим вважався Іван Сірко. Протягом 1659 – 1680 років свого отамування він взяв участь у понад сотні битв і у жодній з них не зазнав поразки. Існує легенда, що козаки 5 років після смерті не ховали Сірка, а возили із собою в походи, бо були переконані що він і мертвий наводить страх на ворогів і допомагає їх премагати.
Характерників ніколи не ховали попи, а лише запорожці. Також вірили що характерника могла вбити лише срібна куля в серце, тому вони часто йшли першими до бою.
Як і чаклунам, характерникам після смерті забивали в груди кілок, щоб вони не могли встати з землі, а ховали в могилу обличчям донизу.
Картина Козак-бандурист (Козак Мамай) невідомого автора (XIX ст.). Національний художній музей України
