Народна медицина була системою вірувань стосовно зцілювальної чи руйнівної дії явищ навколишнього світу на людину, її фізичного та психічного стану. Причини і походження хвороб, як правило, пов’язували з небесними світилами (сонцем, місяцем, кометою), явищами природи (вітром). Спричинені “злим” вітром недуги зараховувалися до найважчих, важко виліковних; особливо небезпечною для перебігу хвороби вважали нову фазу місяця, яка віщувала ріст. Вірили, що недугу можна підлити, наслати — на це здатні знахарі, які продалися нечистому. Дуже поширеною була віра у “вроки”, у злі очі. Нерідко хвороби та пошесні, уявлялися міфічними істотами у подобі простоволосої босої жінки, яка ходить і голосить. Майже кожен дорослий умів на примітивному рівні запобігати захворюванням чи лікувати їх. Для попередження окремих недуг використовували засоби з бактерицидними властивостями. Крім того, часто вдавалися до магічних дій, використання оберегів (полину, часнику, любистку, свяченої крейди, попелу з кадила, металевих предметів). Домашня “аптечка” включала настої квітів арніки, кореня валеріани, зеленого волоського горіха, також борсучий жир, п’явки та ін. Як лікарські рослини культивувалися в городах рута, любисток, лілія, шавлія, подекуди – валеріана оман, живокіст. Якщо домашнє лікування не давало ефекту, зверталися до визнаних народних цілителів: баби-повитухи лікували дитячі й жіночі недуги, костоправи вправляли вивихи і складали переломи. Люди знали не тільки цілющі властивості рослин, але й найоптимальніші терміни їх збирання, способи сушіння, зберігання, виготовлення настоїв, виварів, мазей, порошків. Не обходилося без магічних дій, забобонів, повір’їв. Існувала ще органотерапія, коли цілителі використовували органи тварин і плазунів – зуби, серце, шерсть, шкіру, кігті, “лінище” гадюк, кров птахів і звірів (у дитячих хворобах – батьківську). При переляку, зуроченні, родимих плямах на дитячому тілі вдавались до “злизування” їх. Також поширений в Україні спосіб викачування переляку яйцем.
