Після свят Водохреща та Івана Хрестителя на більшій триторії України вже закінчується вулична коляда, щедрівки, вертепи. В народі ще кажуть: «Прийшов Предтеча і забрав свята на плечі».
Всі колядницькі гурти, які ходили окремо - в домовлений день, 21 або 22 січня, збиралися всі разом, щоб “провести коляду”. Відбувалося це все у форматі народних гулянь, зі співами, танцями та музикою. Під час розколяди колядницькі гурти співали самі, слухали і вчили колядки інших гуртів, що розширювало репертуар і допомагало зберегти в пам’яті багато колядок.
Сама назва “розколяда”, ймовірно, означає “розлога коляда”, тобто подовжена. Оскільки в багатьох місцевостях в зв’язку з малою кількістю колядників або великих поселень, колядники фізично не встигали обійти всі двори до Водохреща. Тому, щоб ніхто не був ображений і обділений їхньою увагою - період колядування подовжували аж до Стрітення (15 лютого) і відповідно могли святкували “розколяду” після обходу абсолютно всіх хат.
У гуцулів традиція “довгого колядування” аж до Стрітення існує і в наш час. Це пов’язано за специфікою гуцульських колядок і самого обряду колядування. Про гуцульську коляду ми напишемо окремий допис.
Але вже після Стрітення співати колядки не дозволялось. А до самого свята Стрітення традиційно вітаються «Христос рождається!» і відповідають «Славімо Його!»
Джерело світлини
