Свято “Миколая” в народі завжди асоціювалось з добром, радощами та розвагами. Раніше на це свято варили пиво, скликали гостей та розважались.
Варити пиво саме в цей день дуже давня традиція, оспівана ще в колядках. В одній з них навіть йдеться про те, що всі лиха світу трапляються через те, що “На Миколая пива не варять…”.
Для дітей в цей день готували особливе печиво, яке отримало назву “миколайчики”.
Якщо на дворі вже лежав сніг, то обов’язково запрягали в сани найкращі коні, і з піснями та музиками катались навколо села.
В цей день, першим перейти через двір повинен був господар, тому він вставав набагато раніше ніж зазвичай, ніс у хлів худобі їсти та проказував вітальні слова: “Дай, Боже, добрий день, робись худібонька здорова була та й я з тобою ще й з своєю жоною!”
В народних легендах та переказах святий Миколай є захисником людей від стихійних лих, передусім на воді. Тому рибалки та моряки завжди мали на кораблі образ цього святого. Також святий Миколай опікується воїнами, подорожнім людом, студентами, а особливо – дітками. Діти вірили в дивовижну силу та милосердя Миколая, і з нетерпінням чекали від нього подарунків під подушками.
До дня Миколая було заведено віддавати борги, миритися та прощати.
В цей день якщо був великий іній, то це на хлібний рік, якщо йтиме дощ – гарно має вродити озимина. Якщо ж буде сипати сніг, то зима буде холодною та довгою.
Народна ікона "Святий Миколай". Кінець ХІХ століття. Чернігівська область. Дерево, олія. Зі збірки НЦНК «Музей Івана Гончара».
Джерело світлини
