В будівельній традиції українців здавна основним розділювачем прибудинкової території був тин. Це екологічно чиста огорожа, яка пропускала повітря та сонце, і до всього іншого мала відмінний естетичний вигляд.
Головною перевагою такої огорожі була простота, надійність конструкції та природні матеріали, з яких її робили.
На тин використовували довгі еластичні гілки верболозу або ліщини. Матеріал на тин зазвичай заготовляли взимку, тоді гарантований строк служби такої огорожі вимірювався десятиліттями.
Конструкція тинів складалась з дубових, акацієвих або грушевих стовпчиків, які вкопувались в землю, і вже між ними запліталась лоза з гілок, попередньо вимоченних у воді для підвищення еластичності та зручності плетіння.
Після того, як лоза висихала, вся конструкція ставала надзвичайно міцною та монолітною.Часто на тинах сушили речі після прання, а також керамічний посуд - глечики, макітри та ін.
