15 лютого 1951 року між СРСР та Польщею був підписаний договір про обмін прикордонними територіями. Згідно цього договору СРСР "віддавав" полякам частину Дрогобиччини з нафтовими родовищами, а Польща віддала Москві частину території Люблінського Воєводства з вугільними шахтами, нині Червоноградський район, Львівської області.
Та за цими політико-економічними маніпуляціями стояли долі десятків тисяч українців, яких примусово переселяли з їхніх обжитих покліннями місць. Якщо поляки переселяли людей більш-менш компактно, часто цілими селами і громадами, надаючи на новому місці всі можливості для адаптації та підйому, то радянська влада використовувала переселення, як ще одну можливість знищити та розмити свідоме українство. Більше 30000 осіб із західної України було виселено в південні степи України, часто на нові незаселені землі, де нашвидкоруч створювали колгоспи, з яких люди не мали право виїжджати. Так, в селах Миколаївщини, Одещини та Херсонщини і досі живуть нащадки бойків та лемків з часто вже стертою самоідентифікацією, а на їхнє місце в Західну Україну було завезено росіян з Далекого Сходу.
